Розділ 10. Питання виживання. (частина 2)

У коридорах замку майже нікого не було. Ті люди, що зустрічалися друзям, проводили їх зацікавленими поглядами, але не більше.

 - Замало у вас охорони, - підмітив Кейден.

Думка у відповідь промайнула вже за звичкою: «Чужинці! Весь час чимось незадоволені!». Дарик на мить стиснула губи, подумки зітхнула й спробувала втамувати роздратування; проте в тоні її все одно прозвучали колючі нотки:

 - Хіба має бути напад?

Дівчина й сама собі не могла до ладу пояснити, що викликає в неї таку досаду. Ії одночасно розривали стид та роздратування. Ніби ж все зробила правильно! Й вийшло на краще! Для всіх! Але… Але здавалося, що між нею та Кейденом виросла морозна стіна. Хоча, що їй до нього? Хіба б він не пішов на хитрість заради тих, ким дорожить? Заради брата, наприклад? Невже він не розуміє?!

Такі роздуми роздратували її ще сильніше.

Це ж лише двоє чужинців! Чи вже встигла до них звикнути?! Вони всі однакові! Якщо й беруться допомогти, то допомагають із дружньою посмішкою, а от потім йдуть, не обертаючись, ніби їх ніколи й не існувало. "Чи, точніше, не існувало нас. Мабуть, вони ставляться так до всіх знедолених. Хіба ж це допомога?! Ха! Вони допомагають лиш собі: або заради своєї вигоди, або щоб потішити своє его, відчувши себе чиїмись "героями"!"

Дарик сумнівалася, що ініціатором подібних "екскурсій" міг бути Кайл. Й, по правді кажучи, була приємно здивована, коли той за неї заступився. Але відсутність розуміння з боку Кейдена боляче вжалила самолюбство. Навряд чи він опинилися за Стіною з доброї волі. В нього ж теж є власні причини шукати ту зниклу дівчину. Хтось близький? При цій думці Дарик мимоволі ковзнула поглядом в бік Кея. Він цього не помітив, а дівчина, опанувавши миттєвий порив відвела погляд убік, відчуваючи, як починає на себе сердитися. 

"Навряд чи вона його подруга чи... подібне, - ланцюжком повзли думки. - У Радісному його було не стримати, коли мова йшла про брата. Якби він опинився тут заради дівчини... Реагував би не так..."

Ця думка чомусь трохи заспокоїла, але в той самий час Дарик зловила себе на тому, що її хвилюють вже аж занадто дивні речі. Ніби мало достойних чоловіків навколо! Проте й справді, таких... "Святе небо! - дівчина спохмурніла, - та про що я думаю! Якщо він тут не за дівчиною (що могло би хоч якось олюднити такий божевільний вчинок), то заради грошей, слави або влади! Таких-он на сході в Підземці вистачає. Обирай - не хочу!"

Дарик пригадала погляди, які на неї кидали охоронці та деякі вчені, їх масні натяки й її занудило. Місцеві для них хіба що звірятка для експериментів. Чого б це він мав виявитися іншим?

Але щось у душі тут таки зашкребло й замурмотіло: «Е-е, ні. Ти бачила цю людину в таких умовах, коли неможливо не бути собою. Е-е, ні, ні, подруго, ти таки привела їх сюди, як сліпих кошенят». «Ото ж бо! – тут таки парирувала шкребучому внутрішньому голосу дівчина: як сліпих кошенят! Якби не я – що б з ними було тієї Ночі?»

Розум казав: «Саме так». Але шкребуча істота десь в середині муркотливо мимрила: «Ну-ну, ну-ну!».

Час від часу Кайл кидав на дівчину побіжний погляд й метикував над тим, як владнати ситуацію. Тільки-но друзі дійшло до сходів, він прослизнув поперед Кейдена й примостився йти поруч із дівчиною. Брат кинув підозрілий погляд у спину Каю і нечутно зітхнув: було очевидно, що той щось затіяв; хотілося вхопити його за плече, але в останню мить передумав. Зрештою, не може ж він тримати його за руку весь час? Та й навколо дівчини раптово утворився якийсь незрозумілий кокон відстороненого мовчання. Можливо, Каю вдасться розрядити ситуацію: в нього завжди виходило знаходити спільну мову з дівчатами. Здебільшого. Хоча б спочатку. На коротку мить на обличчі Кейдена промайнув легкий вираз скептицизму: «…Але не з цією дівчиною. Вона… інакша». Дарик і справді була зовсім не схожа на тих, що зазвичай звивалися навколо Кая; і зовсім не з тих, на кого звертав увагу він. Не було в ній примхливості і тої солодкавості, що часом викликала у Кейдена огиду й відчуття нещирої награності. «В нього не вийде, - впевнено підсумував Кейден; проте, нечутно зітхнувши, він вирішив дати брату шанс. - Маю надію, про це не доведеться жалкувати».

Друзі опинилися у довгому коридорі, що був освітлений шістьма смолоскипами. У протилежному кінці був вхід до іншого крила замку, а посередині справа - вузькі сходи вниз, до брами фортеці. Скориставшись моментом, Кайл легенько штурхонув Дарик в плече:

 - Ти чого така набурмосена? Гей! Та все нормально!

 - Я не… - спочатку обурилася дівчина. Їй взагалі не подобалося, коли хтось чужий торкався її без дозволу, але все ж, стало трохи спокійніше на душі. Помітивши, що риси обличчя її трохи розслабилися, хлопець усміхнувся. Кейден теж відчув полегшення: зрештою, цього разу Кай не зчинив шторму, і це добре.

Проте варто було спуститися в досить просторий хол замку, як усі інші думки вивітрилися. Біля сходів стояли обладунки. Дивовижа, що ніхто не розібрав їх на частини заради металу чи деталей для обмундирування. Кайл зупинився поруч, щоби роздивитися їх докладніше. Так і хотілося доторкнутися до старого, прикрашеного вітіюватою різьбою, металу нагрудника. «От би приміряти! – думав собі хлопець. – Хоча, ні, гадаю…» І, ніби продовження його думок, поруч неголосно заговорив Кейден:

 - В них буде страшенно незручно.

 - От і я про це думаю, - погодився брат.

Стеля тут була високою й вузькі вікна – більшими, ніж в замкових коридорах. Сіру мозаїчну підлогу розбивав на ромби складний орнамент. Посередині, у золотому колі, обвитому зеленим плющем і прикрашеному червоними квітами, розпустила крила якась хижа птаха із гордовитим поглядом. Зліва на право через залу косо тягнулися тьмяні сонячні доріжки. Мабуть, дощ вже закінчився. Між вікнами зі стін звисали штандарти: на зеленому фоні та сама хижа птаха, розшита золотом.

Намагаючись виявляти терплячість, Дарик мовчки чекала. До того ж, щире здивування й зацікавлення супутників потішили її та ще більше вгамували досаду: дивовижно, як часом люди реагують на абсолютно звичайні речі, які навіть не є життєво важливими! Тож дівчина привіталася із плечистим охоронцем і стала поруч із ним. Чолов'яга був вдітий так само просто, як і Калім. Вік вже позначився на рисах його обличчя, але міцна статура говорила про те, що сили йому ще не бракує. Голова охоронця була голена й виблискувала лисино, проте пишні звивисті вуса спускалися з підборіддя й додавали суворості його образу.