Розділ 10. Питання виживання. (частина 1)

Стиснув до белизны кулаки,
Я не чувствую боли.
Я играю лишь главные роли —
Пусть они не всегда велики.

Вера Полозкова

Якби ти знав, куди йдеш, чи йшов би?

Якби я знала, куди йду, чи йшла би?

Часом ти верещиш, б’єшся в істериці, клянеш Всесвіт й не розумієш: твоє відображення й дзеркалі – це найкраще, що могло з тобою статися.

Дуже часто ти, маленький камінчику, не уявляєш, яку гору тримаєш на собі.

Гвинтові сходи вели все вище й вище; потім був довгий коридор із вузькими вікнами у товстезних стінах. То тут, то там можна було помітити залізні скоби для смолоскипів. Друзі йшли мовчки. Кейден міркував над тим, наскільки широкі зв’язки Каліма й чи не виявиться це все марним витрачанням часу? А Кайл подумки намагався вибудувати лінію діалогу так, щоб і своїми інтересами не поступитися, і місцевих не роздратувати. Коридор упирався в зачинену кімнату й робив різкий поворот праворуч. Лише цей закапелок був освічений смолоскипами. Дарик, що йшла попереду, підвела друзів до старих дерев’яних дверей. Не дивлячись на важливість майбутньої зустрічі, Кай пригальмував: кут навпроти був прикрашений двома гобеленами. На одному була зображена сцена полювання на оленя, на другому – битва. Лицар на баскому коні з піднятим догори мечем, готовий от-от нанести удар; шолом його прикрашає світлий плюмаж. Навколо воїна вирувала навала ворогів: хтось, вже переможений, лежав під копитами коня, хтось – рвався у бій.

 - Ти йдеш чи як? – напівголоса  нетерпляче перепитала Дарик.

Кайл відірвався від споглядання й підійшов до друзів. Судячи з виразу обличчя дівчини, вона зібралася мовити напутнє слово:

 - Благаю вас, зробіть все правильно. Просто… - Дарик повернулася до Кайла, - вислухайте й…

Вона затнулася. Їй і самій було незручно, що довелося заманити їх сюди нещирістю:

 - Так треба.

Кайл хотів було пожартувати: «Ти мене лякаєш, подруго», але втримався. Не варто було зараз вибивати супутницю з рівноваги, тож він просто кивнув: спокійно й серйозно, що зробило його зовсім схожим на брата. Дівчина відчула полегшення. Перед тим, як зайти, хлопець тихо запитав:

 - Дарик, а що саме ти розповіла?

 - Все. Як є, - призналася подруга й, ледве тамуючи хвилювання, видихнула:

 - Давайте. Щасти вам!

Кімната була невелика, а стіна ліворуч йшла напівколом. На підлозі лежав старий килим й декілька козячих шкур. Два дерев’яних антикварних столи стояли трохи під кутом в метрах двох один навпроти іншого. Вони були завалені паперами й книгами. Той, що знаходився ліворуч, був прикрашений різьбою, але роздивитися її серед купи документів було важко; а той, що стояв праворуч мав зелену стільницю; на ньому, окрім купи записів й книг, знаходився старовинний канделябр з обпливлими жовтими свічками. Коли двері відчинилися, полум’я мерехтливо заколихалося. Два вікна були затягнені напівпрозорою цупкою плівкою й скупилися на денне світло. Додатково кімнату освічували дві масляні лампи. Одна стояла на підвіконні ліворуч, друга – на кам’яній полиці на стіні навпроти входу. Поруч із нею знаходилася людина. Це був високий, чорнявий чоловік з акуратно підстриженою бородою. Його очі зупинилися на новоприбулих й чіпкий погляд, здавалося, намагався відсканувати їхні душі.  Вдягнений незнайомець був просто: в світлу домоткану сорочку й темні бавовняні штани, заправлені в добротні шкіряні чоботи. Поруч із ним стояли три стільці: два із пошарпаною оксамитовою оббивкою зеленого кольору й один грубо збитий саморобний. Перш ніж хлопці встигли мовити бодай слово, чоловік жестом вказав, що не варто стовбичити.

Брати мовчки підійшли ближче. Кайл зайняв місце простіше. Знаючи це наперед, Кейден присів у антикварне крісло. Калім вмостився напроти:

- Дарик розповіла про вашу проблему, - мовив він.

- Що ви хочете натомість? – одразу ж запитав Кейден.

Калім поклав лікті на бильця крісла й трохи нахилився вперед, уважно дивлячись в очі співбесіднику:

 - В нас прийнято допомагати один одному. Тож, звісно, я хочу вашої допомоги там, де не впораються мої люди.

У розмову втрутився Кайл:

 - Дарик сказала, що розповіла вам усе. Що ж такого можемо зробити ми, чужинці, з чим не впораються ваші люди?

 - Поговорити зі своїми.

Запала тиша.

 - Розумієте, ми не можемо ні з ким зв’язатися, поки не знайдемо дівчину, - вимовив Кай. – Це - замкнене коло - без неї наймач нас просто проігнорує. 

Підтримуючи брата, Кейден додав:

 - Такі умови договору.

 - Я не вимагаю зв’язатися з кимось за Стіною, - пояснив Калім. - Ви поговорите зі своїми в Підземці. Й, до всього, думаю, вам буде цікаво дізнатися, що там працювала людина, яка знала Крістіну особисто.

Брати перезирнулися:

 - Вибачте, Крістіну? – перепитав Кайл.

 - Так вона себе називала.

 - Стоп… - Кай ледь не зірвався на ноги.

 - Ви навіть на фото не глянули! – вимовив Кейден. Його брат ледве втримався, щоб не вдарити себе по лобі:

 - Чо-орт! Дарик все знала! Вона одразу впізнала Хізер!

 - Не виніть її за цю брехню: Дарик піклується про Притулок, - вимовив Калім, не відриваючи погляду від Кейдена. Той відповів спокійно. Але в спокої цім був пронизливий холод:

 - Від цього залежить життя людини.

Калім хитнув головою.

 - Наскільки мені відомо, ця людина так і не пристала до жодного з товариств Застінок. Це означає, що, скоріш за все, вона лишилася без допомоги. А одному пережити Ніч – справа нелегка.

Запал хлопців враз ущух. Жоден з них не задавався цим питанням: Кайл завжди намагався думати про найкраще, а Кейден був занадто зайнятий проблемами брата, щоби замислитися над долею Хізер… чи бодай допустити, що дівчина загинула. Проте, навіть коли це так -  місію все одно необхідно виконати. Якщо Калім правий, треба знайти бодай тіло чи докази смерті. Тож Кей запитав, одразу перейшовши до справи: