Розділ 2. Радісне. (частина 1) ВІДРЕДАГОВАНО

В нашем мире сегодня так дешево стоит проповедь,
И так стоит дорого простое неравнодушие.
Маргарита Коломийцева

Іноді невеличкий камінець може спричинити каменепад.

Так і наші вчинки: один тягне за собою інший і ми можемо опинитися похованими під лавиною наслідків.

Імпульсивність.

Мстивість.

Заздрість.

Страх.

Непрощення.

Часом, остання крапля, що переповнює нас, заливає жовчю чужі душі, викликаючи у відповідь виверження ядучої люті, що поступово переростає у ненависть.

І є тільки один бальзам від цих потворних виразок. Але наші слабкі серця часто до цього не здатні.

Дарик, підсвічуючи собі ліхтариком, мовчки розглядала фотографію Хізер: світловолосої усміхненої дівчини років двадцяти п*яти. Латіф було поліз заглянути через плече подруги, але та грубо відштовхнула його в бік та повернула фото Кейдену.

 - Якщо хто і знає щось про неї, то це Калім.

Калім Гафур був лідером Притулку – одного із поселень, що облаштували виживші у Застінках. воно було зручно розташоване в петлі річки на скелястому плато, де ще з давніх часів збереглися укріплення старого міста. Притулок без зайвої скромності можна було назвати фортецею. Річка Дінай, що омивала його, протікала по дну вузького, але мальовничого каньйону, який до катастрофи приваблював увагу безлічі туристів.

 - Відведеш нас до нього? – не витрачаючи часу, спитав Кайл.

Дарик відповіла йому колючим поглядом:

 - Не чекайте, що отримаєте щось задарма.

Кайл примирливо підняв долоні:

 - Нічого не маємо проти.

Очевидно, його відповідь задовольнила дівчину, тож вона переключила увагу на свого молодшого друга. Різко розвернувшись, вона так спритно схопила Латіфа за комір, що той скрикнув від несподіванки, але тут таки злякано закусив кулак і покосився у сторону входу у підвал.

 - Я що тобі казала?! – голосним шепотом прошипіла Дарик. – Ще раз побачу так далеко від Притулку – сама запхну в горлянку тварюці! З глузду з*їхати можна! Ніби мені робити більше нічого – всі схови перевіряти!

 - Та ти ж бачила!... ти мала бачити! – ледь не задихаючись від хвилювання, виправдовувався хлопець. – Тварюки вдень!То ві-ін! То Мисливець! Я б його знай…

Від обурення Дарик стиснула губи так, що вони перетворилися на тонку смужку. Випустивши хлопчиська з рук, вона відважила йому запотиличник – легкий, ніби боячись вдарити занадто сильно:

 - Щоб я більше не чула від тебе цих казочок! Мисливця не існує!

Прочуханка аж ніяк не остудила запалу Латіфа. Очі його виблискували вогниками впертості. Такими самими, які світилися у погляді Дарик. Піднявши брову, Кайл легким нахилом голови вказав на них Кейдену. Йому було цікаво, чи звернув брат на це увагу і чи сходяться їхні висновки. Той похитав головою, закликаючи не встрявати зі своїми домислами, але Кайл все одно спитав, не в змозі залишити свою цікавість незадоволеною:

 - Ви часом не брат і сес…

Латіф і Дарик відповіли одночасно:

 - Я не з тобою розмовляю!

 - Не зачіпай її, гірше буде!..

Дівчина безсило сплеснула руками, не знаючи, як ще висловити своє невдоволення. Декілька секунд вона мовчала. Вирішивши скористатися перервою, Латіф спробував захистити себе, але варто йому було відкрити рота, як Дарик його перебила:

 - Батько би не хотів, щоби ти даремно ризикував своїм життям! Ще й заради дурної легенди!

 - Мені вже шістнадцять! – мало не завив хлопець. – Дарик, я вже не маленький!

 - Так, мені вже стає ніяково… - пробурмотів Кайл. Як на зло, Дарик почула його дуже добре.

 - Ну то вийди, - уїдливо заявила вона, вказуючи на двері.

 - Що ти! Даремно ризикувати своїм життям!

Кей поклав руку на плече Кайла та підштовхнув його відійти в сторону. Хоч насправді простір підвалу не давав можливості відійти настільки далеко, щоб не бути й побічно причетним до сварки.

 - Я ВЖЕ шкодую про те, що взялася вам допомагати.

 - Дарик! – почав благати молодший брат, - послухай хоч раз! Тварюки не з*являються вдень, а ми їх сьогодні штуки три бачили! А ще я бачив тіла! Хтось роздирав здохляків на шматки, як ганчірки!

 - Хіба мало що може розірвати здохляка на частини?! Раз із ним впоралось, то і з тобою впорається!

Латіф розчаровано зітхнув і махнув рукою, намагаючись приховати образу:

 - Добре, добре. Ти права. Все.

Сестра подивилась на нього з підозрою, але, очевидно, відповідь її задовольнила хоча б на деякий час. Улагодивши невідкладну на її думку справу, Дарик обернулася до братів. З подачі Кейдена, вони тактовно стояли осторонь біля стіни, спустивши рюкзаки на землю. Глянувши на Кея, дівчина звернулася до нього, ніби демонстративно ігноруючи Кайла:

 - До темряви нам ніяк не встигнути. Якщо ти бачив тварюк вдень, вночі їх точно стане більше. Підемо в Радісне.  

Кейден мовчки кивнув та підхопив рюкзак. Брат зробив те саме і вже через хвилину Дарик обережно визирала з дверей підвалу. Упевнившись в безпеці, вона вийшла на зовні, жестом покликавши за собою інших.

Сонячне світло, що проривалося крізь сіру товщу хмар, різало очі й здавалося чимось неймовірним, чужорідним для цього похмуро-в*язкого світу, більше схожого на дивний, тривожний сон.

Вхід до підвалу ховався за густою зеленню, як за маскувальною сіткою. Кайл затримався на виході, щоб роздивитися рослину: лоза ніби виноградна, але листя! Звичайні виноградні, різьблені дубові та якісь зовсім дивні, мілкі, що росли гронами. Від усього цього різноманіття здавалося, що стоїш під кучерявим деревом, яке забуло розчесатися зранку. Кай вже було потягнувся обмацати листок над своїм плечем, але Кейден підштовхнув його в спину, натякаючи, що не варто затримувати супроводжуючих.