7

Я прокидався довго, ніби вилазив із тягучого, липкого і чужого кокону. Моє пробудження нагадувало виснажливу боротьбу з мільярдами шматочків канцелярського скотчу,  що не хотіли мене відпускати і з цілеспрямованою наполегливістю робили все можливе аби втримати мене у глибокому сні. Мені довелося докласти неймовірних зусиль аби просто розплющити очі. Все що мене оточувало було невідомим. Не мої шпалери, не моє вікно, не моя квартира. Я лежав на не моєму дивані вкритий колючою картатою ковдрою. В себе вдома я такої не мав.

У роті гидкий присмак. Шалене бажання пити. Губи сохлі і шершаві. Я повільно провів ледь зволоженим язиком по верхній губі. Язик враз став сухим. Страшенний головний біль знущався з мене. Він був нахабним. Я такого ніколи не зустрічав. За життя я відчув купу різних головних болей. Від похмілля, від струсу, від артеріального тиску, від удару по голові. Але тепер, тепер біль був тотальним, ні то-та-лі-тааа-ррр-ним. Я відчував, як це, коли болить кожен міліметр голови. Від підборіддя і до самої маківки. Біль був не наростаючим, не колючо-ріжучим, не спопеляючим. Боліло абсолютно гармонійно. Я навіть не уявляв що таке можливо. Я спробував поворухнути головою і не зміг. Перестав робити  безглузді спроби і лишився лежати нерухомо на твердій, відразу відчутно не пуховій, подушці.

Перед моїми очима увесь час виникали дивні образи, серед них особливе місце посів якийсь зелений кінь з вогняною гривою, і нажаль я не мав стовідсоткової впевненості у тому що його руда грива насправді була вогняною. Я віддалено пригадував вечірку, Діму, якийсь натовп невідомих мені дівчат і дискотеку. Пригадалося, що дискотека була дійсно крутою. Новий діджей, нові ритми і нові танці. Я пригадав, що вчора, дуже багато і натхненно танцював. Це не було моїм улюбленим заняттям і максимум,  на що мені вистачало кмітливості це один чи два ну в кращому випадку три танці. А вчора, мені здавалося, я протанцював усю ніч.

• Блін, що то за кінь зелений і звідки він узявся у моїй голові,- нудила марудна думка і я, не в змозі розгадати цю загадку, починав сердитися сам на себе.

Цікавило де я. І як опинився тут і де люди, які мене сюди …. ну самі розумієте… Звісно в мене іноді траплялися такі провали від алкоголю, так, що не міг згадати  що , де , коли , але здебільшого, якщо вже опинявся у чужій квартирі я знав як це відбулося. Тим більше, що за ці декілька хвилин після пробудження, встиг зрозуміти, що я не був аж так п’яний, про це свідчила відсутність перегару. Якби не сушняк, то можливо я взагалі не подумав би, що вживав. Хоча я був у клубі і там був Діма, як правило у такому випадку я не міг добряче не випити.

Поступово, за декілька митей, я пригадав Дар’ю і те, що вона поїхала, залишивши мене в незрозумілому стані. І відразу після того я пригадав увесь вчорашній вечір. Від постаті Дар’ї, що так красиво віддалялася у вікні кафе і до того моторошного стану у якому я перебував під тим будинком. Враз стало зле і на душу накотилася пустка. Ніби великий вакуум затягнув мене і мою надломлену і сумну душу в себе. Ставало все більш зле і тривожно. Я ніби фізично відчував гріх і те, хто я тепер після вживання незрозумілих речовин. Моя знервована психіка відразу вималювала мені те, що я ж не знаю що я вживав. І тим більше, які наслідки від того вживання у мене будуть за мить чи за якийсь проміжок часу. Це тривожило і навіть ніяке розуміння того, що я вчора зловив потужний глюк, не відволікало мене від того, що я очікував на наслідки.

Жодного разу, за свій не короткий життєвий шлях, я не брав до рук наркотиків. Жодного. І завжди вважав, що наркоманія це найбільше зло у житті, яке може спіткати людину.

Разом із тим, я твердо розумів, що став жертвою обману чи злого жарту. Та танцівниця, більше всього, просто насміхалася із мене. Вирішила зіграти злий і дурний, у моєму розумінні, жарт. Можливо і знімали на відео мої дикі танці. Ну нічого виправити я не міг, а лише гризти себе не мало змісту.

Я порухав руками і ногами. Усе було на місці. Голова трішки перестала і я зміг її підняти. Біль все ж був сильний і я лишився на подушці. Я не знав де мій телефон і котра година. Хоча сьогодні була неділя і поспішати не було куди.

Звіддалік я почув голоси. Розмовляли чоловік і жінка. Вони говорили притишено, але все ж я чув їх.

• Як думаєш він ще спить,- запитала жінка.
• Та я знаю, треба глянути…,- відповів чоловік.
• Мама, мама, а що до нас дядько Денис приїхав?- прокричало голосно дитя, аж ніби по моєму мозку полоснули ножем.
• Цить Кіро, не кричи, того дядю ти не знаєш, ми його вчора із татом знайшли…,- відповіла жінка пошепки.
• Як мене, у капусті?- радісно гукнула дівчинка.
• Ні,  ні не як тебе у капусті…,- пирснула сміхом жінка.
• А як, а як…,- не вгавала дівчинка,- татусю, хоч ти розкажи…, як, як…,- не вгавало дівча.

Я повільно підняв голову, повернув її до голосів і побачив, як та дівчинка радісно промовила.

• Матуся, а дядя вже прокинувся,- і помчала до мене.

Я певно видався їй не дуже привабливим, оскільки наблизившись дівчинка скривившись дивилася на мене, ніби бридуючи. От саме так, як вона на мене дивилася я і почувався тепер. Коли я сів, головний біль посилився і нахлинула нудота. Тяжка і тягуча. Я заледве стримався і повільно проковтнув ком.

• Доброго ранку,- промовила жінка,- ви вже сьогодні розмовляєте?
• Доброго ранку,- відповів я і пригадав, що вчора, незрозуміло чому, я не міг говорити.
• Мене звати Діана, це мій чоловік Володя і донечка Кіра,- промовила жінка, пригорнувши Кіру, яка все ще бридуючи дивилася на мене.
• Я Матвій і відразу перепрошую, за усе те, що вчора було,- якось аж надто винувато промовив я,- хоча я не все пам’ятаю і буду вдячний, якщо ви мені розповісте щось детальніше…
• А ми вас просто знайшли під будинком у дивному…, наляканому стані і забрали до себе,- відповіла вона,- ви щось шепотіли, доволі нерозбірливе і дивне, і все, далі ви і ми лягли стати…