6

Клуб гримів і виблискував усіма кольорами електронного світу розваг. У центрі залу конвульсивно вихилялися танцюристи. Якщо закрити вуха і подивитися на їх рухи, то, …. що то група людей в епілептичному приступі, який набрав масового характеру. Але ті люди від того удару отримують колосальне задоволення, яке яскраво виражається на їх обличчях у формі посмішок, блиску очей і задоволених мармиз. Таких ритмів я тут ще не чув. Певно нові треки, чи можливо сьогодні за пультом інший діджей.

Я повільно спускався східцями униз до танцполу, навкруги якого розміщалися столики та барні стійки. Побачив багатьох знайомих. Знайомих жінок. Деякі із них привіталися зі мною. Сьогодні я не хотів стосунків. Не хотів зовсім ні з ким говорити, нікому подобатися чи намагатися затягнути в постіль. Тим більше не хотів спілкуватися. Я не мав сили на це. По дорозі ще більш менш тримався, а зайшовши у цей світ штучного задоволення я відчув пустку, яка концентрувалася у мені дорогою. Ставало печально і ніби дійсно, щось шкрябає моє нутро і тоненьким,тенькаючим натяком весь час нагадувало про Дар’ю. Все ж більше мене дратувало те із якою легкістю вона пішла до мене і те, як вона просто, ніби зовсім не надаючи цьому значення пішла від мене. Я впевнено відчував, що вона мене використала. Використала для підтвердження свого правила «Двох чоловіків». Цікаво як вона тепер згадує мене, із теплотою як недовгі та все ж приємні відносини чи як до статистичної одинці, свіжого підтвердження свого правила.

Я вирішив, що мушу забути своє «Правило трьох з половиною жінок» і ніколи більше не мислити так. Це виявилося надто болісним, розуміти що на тебе «забили парі» чи намагаються зробити черговим коханцем чи підтвердженням якихось дурних правил. Видавалося, що над тобою ніби проводять досліди і ти піддослідний, який чиєюсь волею обезволює твої рішення. Мені було гидко від того і особливо від мого, такого гонорового відношення до жінок.

Я відчував, що мені болить. Відчував, що черствію із середини. Був злим і чим швидше хотілося випити.

• О, Матвійчику,- кричав п’яний Діма і ліз до мене з обіймами.

Стіл під зав’язку заповнено келихами та пляшками. Окрім знайомих мені хлопців за столом були зовсім незнайомі дівчата. Діма не знайомив мене з ними і це жирнючий плюс. На мій тверезий погляд вони виглядали надто п’яними і вульгарними. Хоча іншим хлопцям подобалися. Вони вже були розбиті на пари і розвивали свої сьогоднішні стосунки до піку. Відразу було помітно наскільки однакові цілі вони мають.

Я знайшов на столі чистий келих, налив туди горілки і кинув шматочок лимону, попередньо витиснувши із нього сік у келих. Розмішав напій і випив. Горілка тяжко увійшла в мене. Я закашлявся і відчув, що виступили сльози.

• Ей, старий, ти що плачеш?- підсів до мене Діма.
• Та ні, покинь, чому мені плакати?
• Та я відразу помітив, що ти не такий як завжди, щось сталося,- випитував товариш.
• Все добре!
• А де та, ну та з вечірки, висока така, ти ще запав на неї вчора? – я зрозумів, що Діма запитував про Дар’ю.
• Нема…, поїхала ще вчора, там нічого не вийшло,- відповів йому, відчуваючи, як горілка починає діяти.
• Ну й добре, а то вона якась…,стрьомна видавалася, правда?
• Правда, - відповів я п’яному товаришу, не маючи ні сил ні бажання щось пояснювати.
• Не те, що оці, дивися, які веселенькі,- промовив Діма і ляснув по сідницях дівчину, яка стояла поряд.

Вона радісно повернулася до нього всідаючись йому на коліна

• Дійсно, не те що вони,- подумав я і налив собі іще.

Я доволі швидко відчув сп’яніння. Шум вечірки поступово захоплював мене. Музика була дуже ритмічна і у ній відчувалася якась шаманська мелодика. Я рушив на танцпол і приєднався до масової істерії.  Їхні ритмічні рухи були майже в унісон. Видавалося, що вони чи то ансамбль чи можливо якась секта, яка робить ці рухи, як якесь сакральне дійство. Я влився у їхній ритм і темп. Тут було задушно і дим в’їдався у легені, забиваючи вільний подих. Але так ставало ще більш загадково і незбагненно.

Поряд з діджеєм, на подіумі, танцювали дівчата. Набудь-якій дискотеці вони відразу стають епіцентром спостережень чоловіків. Їхні дії і танці здаються ніби міні – спектаклем у клубі. Відвертість їх танців та ідеальні тіла завжди заворожують і концентрують на них погляди. Так і цього разу, їх стиль танцю абсолютно відрізнявся від звичайних танцюючих відвідувачів клубу. Вони ніби не ловили ритм, а ніби вливалися в нього, пливли ним, і якщо вслухатися у ритм, то їх рухи були не підвладні йому. Вони ніби були самі по собі, але разом із тим, органічно вливалися у музику. Я танцюючи дивився на одну із дівчат підтанцівки. Вона була із першого погляду наймолодша, але саме її рухи, її постава і пропорції тіла мене приваблювали найбільше. Щось манило до неї. Чи можливо гнало від згадок про Дар’ю. Хотілося відчути щось нове, щось дивне і якомога міцніше. Щось таке, щоб мати змогу очистити пам'ять. Вона помітила, що я детально її розглядаю і на піку світла, побачив, як вона мені підморгнула. Я знаками, які подавав руками показав їй, що хочу із нею танцювати, хочу спілкуватися. Вона, так здалося, показала мені, що зачекай. Я продовжив танцювати іще декілька танців. Потім і підтанцівка і музиканти зникли із подіуму. Я втративши цікавість до танців, також пішов з танцполу до нашого столика, за яким уже значно поменшало людей, а ті які лишилися, уже були у дуже інтимній близькості із своїми парами.

На столі не лишилося випивки. Я піднявся і пішов до барної стійки. Протиснувся через натовп, що був зосереджений тут.

• Віскі, без льоду і холодне,- промовив - прокричав до бармена.

За мить уже тримав у рукав тяжкий келих із бурою рідиною. Надпив трішки, міць елітного алкоголю обпалила ротову порожнину. Смак був прекрасним і дія майже моментальною, я відчував, що знову починаю п’яніти. І це було те, чого я потребував. Я відчував, що коли я не розмовляю або чимось не займаюся перед моїми очима весь час виникає обличчя Дар’ї, і лише відвівши погляд воно зникало.

• Пане, вибачте, вас кличуть у службове приміщення,- промовив до мене охоронець із клуба.
• Хто…, мене,- не зрозумів я.
• Вас, одна з тих дівчаток, танцівниць гоу-гоу,- відповів він.