Глава 1

— Не знайомлюся. Маю дружину та трьох дітей.

Якби сечовий міхур не тиснув, я б навіть забула, нащо завернула до цього коридору.

— Безмежно щаслива за вас та вашу родину. Відійдіть, будь ласка, від дверей.

Поки страх в очах худорлявого чоловіка змінювався здивуванням, я пхнула його в плече та увійшла до дамської кімнати. Коли вже мила руки, то глянула на зображення у дзеркалі. Не найпривітніше обличчя, але й не настільки страшне, щоб лякатися мене.

— Скажіть, а ким ви працюєте? — не те питання, яке я очікувала почути, коли сиділа у темному провулку на напівзігнутих ногах біля вуличної кішки.

— Зарплатня була давно. Багато не вкрадете, — повільно підіймаюсь та бачу перед собою того самого чоловіка, що чекав на знайомство біля туалету.

— Я не збираюсь вас грабувати, — він ледь чутно пирхнув й зверхньо скривився.

— Нащо ж тоді переслідуєте та питаєте про роботу?

— З вашої статури та ходи я припустив, що ви працюєте в силових структурах.

— А вам яке діло?

— Потребую допомоги, але не знаю, до кого звернутися.

— Районне відділення поліції за рогом. Працює цілодобово, — вказую долонею напрямок.

Він апатично глянув на вказану дорогу, але з місця так й не зрушив.

— Я вже двічі звертався. Не допомогли.

— Зверніться до іншого відділення.

— Боюсь, що й там ситуація повториться, — він сховав бліді долоні у кишені пальта. — Ви так і не відповіли, де працюєте.

До останнього не хотілося зізнаватися, щоб не мати справ з цим божевільним, але приречено видихаю:

— Детективна агенція.

Брови чоловіка підскочили вгору:

— А ви не дуже зацікавлені в клієнтах.

В агенції я виступаю на другорядних ролях й переважно виконую доручення. Але це все одно краще за держслужбу. Підозрілому ж співрозмовнику не слід знати жодних деталей мого життя.

— Пошук клієнтів — не моя компетенція.

Не казати ж, що й вдень до нас іноді заходять особливі персонажі, які так й не стають клієнтами, а лише витрачають дорогоцінний час?

І взагалі, робочий день давно закінчився. Що в нього такого трапилося, що він вночі причепився до незнайомої жінки?

— Мене переслідують.

Алкоголем не тхнуло та й вигляд він мав доволі охайний. Не схожий на божевільного.

— Як збіглося. Мене теж, — та це не привід стежити за мною та нав’язуватися. Особливо, у кризовий момент життя.

— Тоді вам буде легше мене зрозуміти, — він мимовільно викривив вуста й удав, що не зрозумів натяку.