Проти принципів

Вікна виходили на південь, і починаючи з практично самого світанку й аж до вечірньої пори, кімнату наповнювало сонячне проміння. Кріс прокинувся досить рано, зважаючи на те, як пізно він заснув. Але замість ранкової бадьорості він відчував смертельну втому. Він погано спав. Ні, йому не снилося жахіть, однак обдумування поточних проблем не давало як слід розслабитися і дозволити собі таку розкіш, як сон.

Він спробував сісти. Ліжко пронизливо заскрипіло. Цей неприємний звук луною віддався в голові. Кріс піднявся на ноги й трохи потягнувся. Це не надто покращило ситуацію. Він вирішив, що вода мала б його збадьорити.

Коли хлопець вийшов з ванної, на площадці біля вікна стояв Джастін і байдуже дивився на вулицю.

- Ти хотів мені щось сказати? – дещо обережно запитав Кріс.

- Сьогодні вночі двоє людей питали за тебе, пропонували дуже вигідну угоду.

- Наскільки вигідну?

- Цього вистачить, щоб я міг зацікавитися.

- Плануєш здати мене? – спокійно запитав Кріс.

- А ти сам як думаєш?

- Ні я, ні навіть той же Етьєн, якого я привів, ми тобі з комерційної точки зору абсолютно не вигідні, бо ми живемо повністю за твій рахунок. Але ти надто добрий, щоб виставити за поріг малого, а що стосується мене… якби ти справді хотів продати інформацію, то так і зробив би, хоч це й не в твоїх правилах.

Джастін стиха хмикнув.

- Так, зраджувати людей – це проти моїх принципів. І я просто хочу зрозуміти від кого й чому я тебе ховаю.

- Я перейшов дорогу одному мафіозі, який зазіхав на Дила з його конторою.

- Це ж звична справа… Ти чогось не договорюєш.

- Ну я зробив все, щоб він більше не мав доступу до цієї сфери торгівлі.

- Це ж левова частка всього прибутку подібних типів!

- Я знаю.

Джастін видихнув розсерджено:

- Ти і сам знаєш, який ти розумний, але ти навіть уявлення не маєш наскільки ти дурний.

- Повір, маю, – сумно всміхнувся Кріс. – Я по своїй дурості наживаю собі ворогів.

- Ти завжди з ними справлявся. Тому я не хвилююся за тебе.

- До чого тоді вся ця розмова?

- Переживаю за Етьєна. Ти ж зробив йому славу твого протеже. І якщо вони не доберуться до тебе, то схоплять його й спробують шантажувати тебе.

- Але ж мені діла не має до цього малого!

- Це знаю я, це знає Стефані. А всі інші мають хибну інформацію!

- І до чого ти хилиш? – Крісу геть не подобалася ця розмова.

- Хлопчику буде безпечніше з тобою.

- І з чого ти це взяв!

- Поки він знаходиться тут, він наче в безпеці, але я не можу цілодобово приглядати за ним. Не так давно він сам втік звідси. І ти, а не я, спас його від проблем.

- Це звичайна випадковість! – протестував Кріс.

- Ти і сам знаєш, що це не так… Він з цілком дивної причини прив’язався до тебе й попри твій нестерпний характер і не найкращу поведінку, хоче бути разом із тобою.

- Це просто дурість!

- Твоє заперечення всього на світі – ось що дурість!

Джастін починав злитися. А це вже небезпечно. Кріс, хоч як би йому того не хотілося, розумів, що час здаватися.

- Ну і що, ти нас двох виганяєш?

- Я б це назвав трохи інакше…

- Ти знаєш, як сильно мені не подобається ця ситуація, але все одно продовжуєш на мене тиснути. Не боїшся того, що пружина відскочить і дасть тобі по пальцях?

- Після цього вона відправиться в металобрухт на переплавку. А ти нікуди не дінешся.

- Ти надто самовпевнений, Джастіне!

- А ти такий дурний, що мене недооцінюєш!

Вони так розкричалися, що збудили Етьєна. Він переляканий вибіг із кімнати. Блакитні оченята бігали туди-сюди, намагаючись захопити як можна більше інформації і врешті зрозуміти, що відбувається.

Кріс глянув на нього злісно, розвернувся й пішов кудись. Джастін хотів крикнути йому щось у слід, але поглянув на хлопчика й не став цього робити. Зітхнув і також пішов, от  тільки не вниз, а вгору по-сходах.

Розгублений Етьєн не знав, що відбувається, але йому це ніяким чином не подобалося. Він поспішив до бару в надії віднайти там Кріса. Та там була тільки Стефані, що здивовано дивилася в сторону дверей. Хлопчик кинувся туди ж. Дівчина не встигла його зупинити.

Ранок був не по-літньому холодний. Та Етьєн цього навіть не помітив, так він спішив наздогнати чоловічий силует у кінці вулиці. У нього, мабуть, нічого б не вийшло, якби той не зупинився. Кріс зачекав, поки хлопчик його наздожене, і останні кілька метрів дивився на нього гострим докірливим поглядом.

- Ну навіщо ти знову це робиш? Навіщо біжиш стрімголов за мною? Чому в твою голову ніяк не дійде, що я терпіти тебе не можу! Поки ти не з’явився, усе було в порядку! Я жив, як хотів, і ніхто мені не міг перечити! Ну чому ти вчепився до мене? Яка ірраціональна логіка сказала, що тобі потрібен я? Є Джастін, є Стефані, є ще 7 мільярдів людей у кінці-кінців, але ні, ти вчепився до тієї єдиної людини, яку дратуєш і якій абсолютно не потрібен!