20

Уже два місяці як Софія самостійно очолює філію. Її особисті дані дозволяли з легкістю стати душею їхньої невеличкої компанії. Дуже допомагали Данило та Надя, які перебрали на себе функції керівництва своїми напрямами. Їй цілковито здавалося, що атмосфера та мікроклімат в офісі сприятливий. Часом влаштовували невеличкі тімбілдінги, виїздили на озера, чи просто влаштовували паті на їхньому задньому дворі. Це завжди допомагало зблизитися, пізнати колег з іншого боку та можливо у неформальній обстановці обговорити стан речей та справ. А інколи під випивку та хороший настрій приходили неочікувані рішення, часом сміливіші та більш динамічні чи прогресивні ніж у процесі виробничої діяльності.

Запуск ІТ - школи був на завершальному етапі. Спеціально для неї трішки переробили розміщення простору на першому поверсі. Зробили ніби комп’ютерний клас, додали інтерактивну дошку та проектор, для демонстрацій. Багато айтівців виявили бажання долучитися до викладання. Довелося проводити кастинг і обрати тих, хто видавався більш здібним до викладання, також прийняли на роботу адміністратора школи, що займалася студентами і організацією їхнього навчання.

Такими темпами розвитку прийдеться шукати інше, більше приміщення для розміщення усіх напрямків компанії. А можливо, просто перенести школу у інше місце.

Саме успіхи у роботі та величезне навантаження робило Софію щасливою. Вона втомлена приходила додому валилася з ніг і спала, а вранці мов заведена мчала знову до роботи. Бо ж справи не закінчувалися ніколи. До того ж зайнялася вивченням англійської. Відвідування курсів також забирало час і не давало можливостей розслабитися. Краще так, ніж про щось думати, згадувати Вадима чи жаліти себе. Вона відчувала, що від смерті Вадима, лише тепер вона відчуває повноту життя. Оте слово «живи», яке їй так часто усі повторювали на даний момент саме так і виглядало. Робота, досягнення, успіх, гроші.

Були регулярні збори в яких Софія приймала участь. Мітинги по загальних питаннях, брифінги по точкових проблемах. На них вона час від часу виступала і відчувала, як легко їй це вже дається, як вона легко влилася в колектив і як її усі сприйняли. У неї навіть з’явилася подруга, Марія з Балі, яка в приватних розмовах поривалася допомогти їй у незрозумілих питаннях і запрошувала до них на стажування.

Максим і Амін були весь час в роз’їздах. Виходили на зв’язок з різних міст та країн. Максим за цей час лише раз зателефонував і намагався поговорити на не робочі теми. У нього це погано виходило. Він намагався жартувати, проте відчував себе смішним, щось запитував, але не проявляв до свого запитання цікавість. Софію трішки веселила його не сміливість і ця спроба порозмовляти.

• Максим ти як вважаєш, Софія в усіх питаннях розібралася? – запитав Амін.
• Навіть не знаю, ніби так,- відповів.
• То може вона заслужила відпустку? – посміхаючись промовив Амін,- офіс працює, супервайзери молодці, грошові потоки проходять, школа запущена, учні набрані, вчителі теж, може запросимо її відпочити до нас, до того ж зможе почерпнути дещо в Марії.
• А що, слушна думка,- вимовив зраділий Максим,- дуже слушна, заплануй це.

Максим ніколи не розглядав можливість, що Софія може сюди приїхати. Чомусь боявся, що вона точно не захоче. Пропонувати сам не наважився б ніколи, хвилюючись за двоякість пропозиції.

Він знав уже досі, що Софія однозначно здогадується про його симпатію. Він боявся, що колись про це все ж прийдеться сказати і одночасно хотів цього. На Балі буде дуже зручна ситуація. Точно, що у неї буде час, а в нього  нагода. Він залишив це на Аміна і сподівався на те, що тому вдасться переконати її приїхати. Тим більше, що інколи у них в компанії відрядження такого типу відбуваються, правда на більш довгий період.

• Софія, ви заслужити на відпустку,- промовив до неї Амін, намагаючись говорити якомога простішою англійською,- ми запрошуємо вас на Балі, заодно і пропрацюєте із Марією ті моменти, які ви інколи обговорюєте і потребуєте вдосконалення.

Пропозиція виникла неочікувано і спочатку налякала Софію. Вона не хотіла відпустку. Навіть собі і не уявляла, як вона може її провести. Де вона може її провести і з ким. Боялася своєї свідомості, яка при відсутності навантаження і у стані відпочинку почне знову роздирати її пам’ять болем утрати, яка так вдало зараз перебуває у неї під контролем. Вона не забуде Вадима, це не можливо для неї. Вона кожен день цілує його портрет і його подумки. Але вона не розриває себе, не знищує, вона «живе».  До такого типу відпусток, щоб розслабитися від роботи вона не скоро буде готова, це Софія знала напевне.

Поїздка на Балі видавалася чимось неймовірним. Вона лиш раз була за кордоном. У Польщі на сезонній роботі із Вадимом, коли збирали малину та полуницю, намагаючись назбирати кошти для покупки квартири. Різні курорти Єгипту та Туреччини для неї були лише у мріях і ніби картинки складені із розповідей дівчат із агенції, які час від час літали туди, то самі то із черговими кавалерами. Софія проводила відпустки вдома у батьків чи свекрів. І це вже було непогано для того, щоб перевести дух і налаштуватися на роботу та життя.

• Софійко, приїжджай, я тобі тут усе покажу, походимо на океан, в аквапарк. Подорож по острову влаштуємо, тут так місця, не передати словами. Я сама візьму декілька днів і разом із тобою відпочину, теж знаєш роками вже не відривалася від оцього всього,- показала на офісний простір за нею на екрані відеозв’язку.
• Так далеко летіти, страшно так, я жодного разу не була у літаку,- шукала кволі відмовки Софія.
• Зайдеш, сядеш, для хоробрості трішки бренді хильнеш і все, ти вже в небі,- реготала Марія,- я саме так і роблю...
• Ну переконала, треба планувати. Амін коли говорив це, про які саме дати мав на увазі,- запитала у Марії.
• Казав після запуску школи, коли вже розпочнете заняття, - відповіла та.
• Ну значить за два тижні можна планувати,- замислено промовила Софія.
• Ти лише, як будеш летіти нічого зайвого не бери, тут потрібен лише купальник, легкі футболки, шорти та хіба які джинси і то на всяк випадок,- радила Марія.