7

Як виявилося найтяжче у цьому місті було знайти якісних виконавців робіт. Та бригада, яку надала агенція зовсім не справлялася із своїми обов’язками. Жодного креативу, абсолютна відсутність стилю і розуміння процесу. Макс звик, що потрібно лише окреслити свої бажання. Потрібно лише направити думки працівників або виконавців у русло, далі вони самі повинні видати готову пропозицію. Йому ж лишень потрібно її погодити або ні. Так у цілому світі, тільки не тут. Бригадир довго і марудно випитував, що Макс має на увазі під стилем «Лофт». Весь час перепитував і уточнював про планування. Останньою каплею було питання про матеріали із яких Макс хотів робити ремонт.

Амін реготав без угаву.

• Макс, можливо, все ж таки Париж чи Берлін?

Макс хотів саме тут. Було відчуття, що він повинен спробувати зробити офіс у своєму місті. Спробувати розвинутися в Україні, щось зробити цій країні. Трохи помпезно, але саме такі думки побудили Макса до такої спроби.

Він розумів, що без професіонала йому ніяк не обійтися. Звиклий працювати у межах договорів та домовленостей зателефонував у агенцію, яка і здала у оренду приміщення і надала бригаду до виконання робіт по переобладнанню.

• Алло, пан Іванюк? – запитав Макс.
• Так, слухаю вас!
• Це Максим, ми винайняли у вас приміщення на Окружній…
• Так – так, пам’ятаю!
• Ваша компанія згідно договору повинна була надати нам бригаду для ремонту. Ту яку нам привела Софія, не підходить. Вони не професіонали,- вимовив категорично, - прошу надати інших спеціалістів…
• Добре,- схвильовано промовив керівник агенції,- я спробую щось зробити…, завтра ви отримаєте іншу бригаду…

Він відразу злякався, що втратить ту оренду і може викликати погану реакцію на зрив договору у своїх потенційних інвесторів на будівництво. Миттєво втратив настрій, став сердитим і розлючено летів коридором у кабінет, де розміщалися ріелтори. Софії немає якихось пару днів, а вже починають виникати різного роду проблеми: то відмова від оренди, то ремонтні бригади несумлінні. Найгірше з того, що лише Софія вела справи із ремонтними бригадами. Агенція не часто надавали такі послуги. Але як для комплексної компанії це було правильно і престижно. Саме Софія це запропонувала і розвивала. Він розумів, що повинен виконати договір, престиж і таке інше спонукали працювати.

• Так,- голосно промовив зайшовши у кабінет,- де у нас база будівельних бригад?

На нього безмовно дивилися три пари нафарбованих очей під здивованими намальованими бровами і часто кліпали густими віями.

• Я у вас запитую,- переходив на крик, хоча розумів, що їхня вина у тому, що немає контактів мінімальний, все ж потребував вимістити негатив на когось.

У момент коли все так добре складалося із початком будівництва, було стільки справ, клопотів по договорах не хотів займатися таким дріб’язком, як ремонт якогось там об’єкту.

• То Софія займалася! – несміливо вимовила до нього Ніна.
• Софія? А ви тут, що робите? Чому не прийняли у неї роботу? – переходив на крик.
• Ви…, ви не казали,- несміливо відповіла та.
• Дзвоніть їй. Беріть контакти і домовляйтеся…, а ні то я вас…,- грюкнув дверми і помчав до свого кабінету.

У кабінеті панувала тиша. Працівниці безмовно переглядалися між собою. Дві інші із надією дивилися на Ніну. Вона була у них лідером.

• Треба Сонці телефонувати, брати ті номера,- промовила вона,- хто зателефонує?

Дві інші мовчали. Мовчала і Ніна. Дуже не хотіла телефонувати. Після тієї сварки і відвертого ворожого відношення до неї, теперішній дзвінок буде виглядати ніби вона програла.

• Потрібно в її комп’ютері пошукати! – зраділа ідеї.

Дівчата радо її підтримали і усі дружно підбігли до столу Софії. Але на їхній жаль комп’ютер був заблокований, лише Софії відомим паролем.

• Блін, не вийде так. Прийдеться телефонувати! – промовила Ніна.

Дівчата відразу відвернулися і вткнулися у свої комп’ютери, ніби демонструючи, що вони надто зайняті, щоб дзвонити.

• Дівчата, хто зателефонує до неї? – запитала Ніна.

Ті й далі зосереджено дивилися у монітори.

• Я питаю хто зателефонує? Я ж з нею посварилися. Як я буду тепер телефонувати? Ти,- промовила до однієї із дівчат.
• Я не буду! А чому я? – заскімлила та.
• Бо ти найменше із нею сварилися! Мені вона може і не дасть тих номерів! Що тоді будемо робити? – аргументувала Ніна.
• Слухайте дівчата, а що якщо ми тим орендарям дамо її номер чи скажемо, що то вона повинна доробити. Хай займається, вона ж уже отримала гроші за  той об’єкт! – зраділо промовила найбільше мовчазна із них.

Вони ще добру годину обговорювали і зважували, що їм робити. Як вийти із такої незручної ситуації. Все ж вирішили телефонувати до Максима і сказати, що то Софія повинна довести до ладу той об’єкт.

Максим підняв слухавку і довго слухав заплутані пояснення дівчат.

• А я тут до чого? Це ж ваша компанія повинна виконати цей об’єм роботи! Так? Так! І ви її не виконали! Так? Так! – аргументував він.

Ніна не могла йому пояснити чому саме так чинить їхня агенція і в кінці випалила.

• Ну подзвоніть до неї! Вам що, важко?

Максим реготав не в силах більше слухати цих перемовників.

• Добре!- промовив і припинив розмову.

Амін реготав ще більше Максима, коли той коротко переповів про результати перемовин із агенцією. Але, якщо то Софії справи, її недопрацювання то все ж вирішив домагатися правди.

Із думкою, що у їхньому місті, окрім відреставрованого центру міста та декількох нових будинків, більше нічого не змінилося набирав номер Софії.

• Софія, то Максим, …а, ну добре, що пригадали який, - промовив він.
• Які у вас питання,- почув відповідь тихим і ледь зажуреним голосом.
• Та бригада, яку ви нам надали, зовсім нічого не розуміється на ремонтах,- промовив Максим.
• Я вже не працюю в агенції! – відповіла вона.