Глава 13

Глава 13

Приголомшена. Саме так. Хелен була збита з пантелику. Ось її палко цілують, а ось дивляться холодно і зневажливо, наче відро води холодної за комір вилили. Вона швидко приходила до тями, дратуючись від непрошеного збудження. А князь Оболенський продовжив:

- Ви як добре налаштована гітара, з вами вже попрацювали, але я не люблю ділити своє з ким би то не було.

- Та як ви смієте! – обурено пискнула Хелен.

- Тримайтесь того дурника, який зробив вам пропозицію, мадемуазель Долинська, і буде вам щастя. А я аж надто власник, щоб бути задоволеним другорядними ролями.

Він більше не утримував дівчину. А вона була ладна накинутись на князя з кулаками, коли усвідомила всі його брудні натяки. Рука сама метнулась дати негіднику ляпасу, та Олексадр був готовий, і перехопив тонке зап’ястя. Обережно, щоб не залишити відмітин на золотистій шкірі чоловік відвів її руку від свого обличчя, продовжуючи морозити Хелен своїм поглядом.

- Ви не достойні того, щоб до мене торкатись, - поривисто забравши свою руку з його пальців, промовила дівчина. І вийшла з кімнати.

В середині все кипіло від суперечливих почуттів. Вона все так само мліла від одного погляду на негідника Оболенського. Від одної думки про його гарячі руки.  Але його поведінка виходила далеко за межі пристойної чи ввічливої. Він говорив, не задумуючись, які почуття викличе у свого візаві, боляче жалячи словами, як крижинками.

«Іноді буває вам зустрінеться людина, на яку всі ці виверти, що я розповідаю, будуть діяти не так, як очікується, - згадались слова матінки Фло. – Чоловік може вирішити, що ви запрошуєте його в своє ліжко. Такі люди, вони зіпсовані і гнилі в середині». «І що ж ними робити?» - поцікавилась тоді Джейн. «Вихід тільки один – триматись як най далі».

Але Хелен не хотіла думати, що Олександр Оболенський зіпсований негідник. Не була впевнена, що хоче триматись від нього по далі. В спогляданні князя було якесь болісне задоволення. Скоріше, подумала вона, чоловік просто випускає голки, як захист від нав’язливих жінок. З його то зовнішністю він завжди в центрі уваги. Треба охолонути і дати йому шанс все виправити. Але бути цього разу обережнішою, спокійніше реагувати на князя, не бути такою легкодоступною. Від думки, як вона там танула від задоволення в обіймах князя Хелен розсердилась на себе саму. Треба було бути холодною і відстороненою, щоб у князя не виникало брудних думок про її честь.

Саме так. Ну а коли князь на ній одружиться, і дізнається що вона незаймана, то і взагалі буде в ногах у неї лежати, вимолюючи прощення за свої злі слова.

Дівчина нарешті достатньо опанувала себе, і відштовхнувшись від шорсткої стіни, до якої притискалась вгамовуючи почуття, впевнено постукала в кімнату Саші.

- Мадемуазель Олена! – щиро зраділа дівчинка, і поривчасто обняла Хелен за коліна. І тільки потім, збентежившись від свого пориву, відступила на крок і присіла в кніксені. – Ви про мене не забули.

На дівчинці була рожева домашня сукня, білі коси заплетені в косу, сірі очі лучились щастям.

- Не маю звички давати обіцянки, якщо не збираюсь їх виконувати, - намагаючись виглядати серйозно промовила Хелен, хоча губи самі пливли в посмішці.

- Зараз час обіду, мадемуазель Долинська, - Устина Петрівна м’яко, але впевнено взяла Сашу за руку. – Юна пані ще не помила руки.

- Так, авжеж, - Хелен лукаво підморгнула Саші. – Я зайшла привітатись, а не порушувати розпорядок дня.

- А після обіду? – з надією запитала Саша.

- А після обіду, панянко, я вся у вашому розпорядженні.

Дівчинка ледь не застрибала від радості. Хелен до щему в серці стало шкода малу – окрім няньки і бабусі в неї нікого не було. Це було так не схоже на родину Долинських, яка не зважаючи на часті переїзди була великою і згуртованою, а переїзди лише сприяли тому, що сімейство обзаводилось друзями і знайомими по всьому світу. Як складно було б Хелен не май вона матір,і Пітера, і Джейн, і матінку Фло, і навіть без Патріка було б погано… Самотньо до німого крику.

Хелен повернулась назад до білої вітальні, як раз вчасно.

- Все гаразд? – поцікавилась Настася Яківна, яка встигла пригубити аперитив разом з княгинею.

- Чому ви питаєте, тітонько? – знизала плечима Хелен.

- Ти виглядаєш засмучено, - пояснила тітка. – І волосся… Давай я виправлю.

Хелен і  не помітила, як її проста зачіска розтріпалась, і кілька локонів вибилось із стрічки. Мабуть тоді, коли князь… Стоп,   не думай, Хелен про князя. Але по тілу вже пробігла хвиля тремтіння, і гулкою луною осіла в низу живота.

- Я задумалась, мені так шкода, що Саша сирота при живій матері, - чесно відповіла Хелен на питання про свій настрій. Тим часом графиня Верьовкіна поправила стрічку у Хелен на волоссі.

Княгиня Оболенська важко зітхнула.

- Повірте, мадемуазель, так набагато краще для всіх, - видала вона нарешті, щось обдумуючи. – І більше нехай вас це не переймає.