Глава 2

Глава 2

Одеса не тільки порт з жвавою торгівлею, організованою стараннями графа Ланжерона. Одеса ще і місто моди. Зразки нових туалетів доставляють сюди прямо з Парижу. А тканини тут можна придбати швидше ніж в Петербурзі ще й вдвічі дешевше. І звісно працюють тут найкращі модистки, адже граф Воронцов, нинішній губернатор Бессарабської губернії, продовжував впроваджувати політику свого попередника Луї де Ланжерона, заохочуючи переселення в місто вихідців з Франції.

Графиня Верьовкіна, як і кожна поважаюча себе благородна дама воліла одягатись в найкращих швачок. А всім відомо, що кращим в місті був салон мадам Лобаді на Рішельєвській вулиці, у якої одягалась сама Єлизавета Ксаверівна. Ну а ще окрім можливості придбати ексклюзиву сукню, салон швачки був місцем, де можна було дізнатись останні плітки і новини.

- Мon cher, що я тобі зараз розповім! – нетерпляче позиркуючи на лакея, який розливав уху з сотерном по тарілках, заявила Настася Яківна за вечерею.

Тітка їздила в місто, як і планувала, провівши там майже весь час до вечері. Повернулась же вся збуджена і сяюча, як нова копійка.  Хелен спробувала проявити цікавість до тітчиних новин. Але по правді кажучи рибний суп на вині викликав у неї більше зацікавленості – аромат від нього йшов просто божественний, і залишалось сподіватись, що смаком він теж буде володіти відповідним. В прозорому рибному бульйоні плавали шматочки апетитної риби без кості, такі ніжні на вигляд, що здавалось вони будуть тануть, ледь торкнувшись губ.

Граф Верьовкін Петро Микитович навпаки вигнув брову, очікуючи продовження новин, не забуваючи при цьому кивнути слузі на кришталеву чарку, куди понятливий лакей тут же  плеснув горілки.

- У мадам Лобаді agiotage! Всі незаміжні мадемуазелі кинулись шити нові сукні! – продовжила графиня.

- І що? – граф одним ковтком випив прозор рідину, і зачерпнув срібною ложкою із тарілки суп.

Хелен прослідувала прикладу дядька, куштуючи рибу, місцеві новини її цікавили все менше.

- А то, Петю, що така гарячка викликана приїздом в наше місто найзавиднішого жениха імперії – князя Олександра Оболенського! – повідомила тітка. – Він планує зайнятись виноробством, і оселитись тутечки надовго. А ти знаєш, що князь довго був при великій княгині Катерині, і імператор йому благоволить.

Далі Хелен слухала тітку ще менше, бо серце її забилось як звірятко піймане в капкан, а кінчики пальців вмить похололи, відзиваючись на внутрішнє хвилювання. Апетит у дівчини пропав.

 - До речі, Оленко, якщо не помиляюсь, то князь тобі припав вельми до душі, - тітка перевела погляд на Хелен. І дівчина мусила визнати тітка була права.

- Було діло, хто ж в нього не закохувався,  - знизала плечима Хелен.

- Це точно, зовнішністю його Господь нагородив шикарною, - погодилась тітка. – А краще б вдачі трішки відсипав.

- Оболенському гріх жалітись,  - не погодився граф Верьовкін, який розправившись з супом перейшов до грінок з паштетом і смаженої з яблуками курки. – Багатий, здоровий, з нагородами і у милості його Величності.

- Ех, Петю, все б то так міряти, як ти міряєш,  - відмахнулась від чоловікового зауваження Настася Яківна. – А ти подумай, дружини у нього вже чотири роки як не має, він же самотній і нещасний, і спадкоємця – немає.

Графиня скривила тонкі губи, так ніби збиралась розплакатись від жалю. А Хелен і правда стало шкода Оболенського.

- Теж мені бабські шмарклі,  - фиркнув граф. – Ти Настасю маєш надто м’яке серце і багату уяву.

Графиня зробила вигляд, що образилась на чоловікові слова, і вткнулась в тарілку. Правда мовчала вона не довго, вже за мить повернувшись до інших новин.

Після вечері сімейство Верьовкіних перебралось на балкон, де було відчутно свіжий вітер з моря. Граф запалив трубку, попахкуючи ароматним тютюном.  Жінкам подали солодке легке вино і мініатюрні апельсинові тістечка. Хелен встигла оговтатись від новини, і залишок вечора провела в чудовому настрої. Та коли граф Верьовкін покинув жіночу компанію, графиня Настася раптом повернулась до слизької теми.

- Мon cher, тобі неодмінно требо до мадам Лобаді, часу у нас залишилось геть мало.

- Тобто? – здивувалась такій заяві Хелен.

- Нас запрошено на святкування дня народження генерал-гебернатора Воронцова, а щоб ти розуміла це через тиждень. І саме на його день народження має прибути і князь Оболенський,  - пояснила тітка. – Тому якщо ти хочеш справити на нього незабутнє враження, маєш піднатужитись.

- Тітонько, ви мабуть забули, що я вже справила на Олександра Оболенського враження. Ніяке. Я б його так охарактеризувала,  - фиркнула Хелен.

- Цього разу все буде інакше! – впевнено заявила тітка. - Він не встоїть перед твоїми чарами.

- Я не впевнена, що хочу його зачаровувати,  - чесно відповіла Хелен. Проте думки вже кинулись ретивими скакунами, перестрибуючи з одного на інше: яку сукню одягти, яку зачіску зробити, як з ним заговорити.

Хелен відігнала докучливого комара, і все більше поринула в спогади.