Глава 37

Глава 37

Хелен сиділа в кріслі і роздивлялась синю портьєру. Блакитний кабінет у домі  Арцимовичей  був пустим, і знаходився у протилежній від їдальні і вітальні частині будинку. Саме для тому його і було обрано для зустрічі. До дівочих вух доносились звуки музики, яка лунала через прочинені вікна. Святкування весілля Антона Арцимовича і Єфросинії Врубель було в самому розпалі.

Ідею таємно провести Хелен в кабінет подала тітка, графиня Верьовкіна, тим самим підтвердивши що по при заміжжя, авантюрна жилка Долинських їй не чужа.

- Ви хотіли мене бачити Ваша високість, - позаду крісла скрипнули двері, і тоненький голосок Катерини Местмахер  різонув Хелен по і так натягнутих нервах. – Така несподіванка, зважаючи на те, що між нами було. Чи всьому виною ваша дружина, яка прибула сьогодні на прийом?

  Мадемуазель Долинська відчула як у неї темніє в очах від несподіванки. Будь-що вона очікувала почути, але не згадку про Євгенію, яку вона взагалі ніколи не вважала за суперницю. І що ж виходить княгиня Оболенська вирішила повернутись до світського життя, а князь і радий?

Між тим голос Катерини залунав ближче, що значило, що вона підійшла до столу:

- Боїтесь, що я їй щось не те скажу? Вирішили возєднатись з сім’єю? – і звідки  в такій милій дівчині стільки злості і єхидства? Хоча Хелен її навіть трохи розуміла, їй і самій хотілось видряпати князю очі, покришити його в капусту, вирвати його серце і… і стоп! Вона тут не за тим, щоб придумувати смертні кари на голову одного вітряного князя. Вона тут, щоб вивести на чисту воду злодійку. А страждати по своїх загублених почуттях буде на кораблі до Нового Світу.

Хелен розізлилась на себе, і це надало їй сил не розплакатись. І зосередитись на справі. І дівчина піднялась в  кріслі, промовивши:

- Вважаєте в нинішній ситуації князю було б до вас діло? – з насолодою помітила як ошаліло подивилась на неї Катя. – Це я воліла з вами поговорити.

- Ви живі, яка прикрість! -  сплеснула в долоні Катерина з посмішкою, яка не в’язалась до слів. – Ви ж дозволите вас поторгати, щоб переконатись, що ви не привид?

- Не дозволю! – підпускати негідницю до себе Хелен не планувала. Її цілком влаштовувало, що її баронесу розділяє стіл. – Не хотіла, щоб ви жили з тягарем вбивства на душі, Катерино. Ви ж вважали, що мене не стало? Сподіваюсь, ви шкодували?

- Ані стілечки! – запевнила Хелен Катерина. – Ви навіть не уявляєте, яке це пекло жити під контролем моєї матері! Заміжжя за князем був єдиний спосіб звільнитись від цього іга. А Ви так невдало стояли у мене на дорозі.

- І ви холоднокровно ледь не вбили мене! – продовжувати розмову було зайвим. Катерина і так наговорила достатньо, щоб висунути їй обвинувачення. Але Хелен понесло.

- Якби треба було, я б зробила це ще раз, - потисла плечима Катя, розправляючи складки жовтої бальної сукні. – На щастя свідків цього не було, а ви хоч і живі, та  вам ніхто не повірить.

– Вам було замало інших чоловіків? – не втрималась від цікавості Хелен.

- Всі вони недостатньо сильні, щоб вистояти супроти моєї матінки, - охоче пояснила Катерина. – Все своє життя я жила як маріонетка. Катя стань так, сядь отак, повернись, не крутись. Вона одягала мене як ляльку, і веліла відкривати рота по команді. А за ослух я отримувала горіхової лозини. Я іноді не могла сидіти по кілька днів, тільки через те, що нянька надто туго заплела волосся і я його послабила! І коли маман націлилась на княжу корону, я гаряче її підтримала. Князь принаймні симпатичний, і не старий! А могла б вона обрати для мене і якогось пристаркуватого пердуна!

Катерина зірвалась на крик. І осіклась, важко дихаючи. Знову мило посміхнулась.

- Інша річ князь Оболенський. Так він злий, і я його побоювалась, але мою маман він би швидко поставив на місце. Я була б на свободі! Ви все зіпсували.  Але і вам він не дістанеться, раз вже його дружина тут.

Катерина різко розвернулась і вийшла з кабінету. Хелен її не затримувала. Остання фраза знову різонула по серцю отруєним ножем. Напівбожевільна баронеса була права. З князем їй вже не бути. За останній тиждень, що пройшов до балу князь кілька разів присилав їй квіти, і Хелен не знала вже на що їй сподіватись, боячись в чергове розмріятись про нездійсненне.

Із-за портьєри вийшли граф Верьовкін і Адам Арцимович.

- Тепер мені повірять? – заморено запитала Хелен.

- Так, тепер сумнівів немає, і навіть Єлизавета Воронцова не посміє втручатись, і захищати Катерину Местмахер, - підтвердив господар будинку. – Ну а зараз мушу повертатись до гостей. Я і так надто довго був відсутній.

Граф подякував знайомому за допомогу, і повернувся до Хелен:

- Ти молодець, ходімо і ми до Настасі.

Хелен кивнула дядькові, відчуваючи, що боїться повертатись в бальну залу. Тепер коли справа з посяганням на її життя була вирішеною, залишатись далі на святкуванні було б безглуздо. Тим більше, що князю буде не до неї. Він чекав завершення її розмови з Катериною внизу, разом з Настасею Яківною. Звісно князь Оболенський був в курсі їх з тіткою задумки. Ідею викликати Катерину на відверту розмову подала тітка ще в день приїзду Хелен в Одесу. Залишилось підібрати тільки час, коли баронеса і Верьовкіни будуть запрошені на один  і той самий захід. До того часу про повернення Долинської нікому не повідомляли. Хелен їла, спала і відпочивала.

Олександр Оболенський теж не світився на людях. Але то вже переважно через свою зовнішність.

Майнула думка, що і він і тітка знали про Євгенію Оболенську, але нічого їй не говорили. І від того стало геть прикро. І якщо зрадницьку поведінку Олександра ще можна було виправдати банальним не бажанням ставати до Хелен ближчим, то тітці виправдання не було.