Глава 34

гГлава 34

- Що ти робила внизу? – говорити з розбитою губою і зламаним носом Олександру було неприємно, але гнів і злість перевершували біль.

- Тебе шукала, - похмуро відповідала Хелен, ледь стримуючи сльози. Її руки все ще тремтіли, вона в житті не відчувала такого страху. Навіть коли Віктор Львович розпинав її на своєму ліжку, вона так не боялась, як сьогоднішнього вечора, вона думала що Олександра покалічать цього вечора, через її необачність.  Звідки ж їй було знати, що князь Оболенський непоганий кулачний боєць?

- А почати пошуки з моєї кімнати кмітливості не вистачило? – сарказм в його голосі можна було зачерпувати руками.

Хелен відчула, як палають її щоки. Про князеву кімнату вона навіть не подумала.

- Це ти винен! Я думала ти в компанії гулящої дівиці розважаєшся! – пішла вона в наступ.

- То я ще й винен, що не сидів там внизу з дівкою на руках?! – Олександр підвищив голос, і тут же скривився від болю.

Він відкинувся на подушку, а Хелен закусила губу. Пережиті почуття шукали виходу, і окрім Оболенського виплеснути їх не було на кого. Тим більше, що негідник все ж залишився живим, і окрім зламаного носа,  і розбитих губ, а ще збитих кісточок на руках, і тріснутого ребра, значних пошкоджень не мав.

Хелен знову згадала пережитий жах, коли гусар відкинувши в бік розстебнутий доломан кинувся на князя Оболенського, стискаючи в руках ножа. Олександр обернувся стрімко і пружинисто, ніби чекав цього нападу, і одним точним рухом вибив у противника зброю з рук. А іншим ударом ледь не збив солдата з ніг. На цьому удача князеві зрадила, оскільки гусар зрозумів, що противник перед ним не простий, і помилок більше не робив. Вони кружляли один навпроти одного, вишукуючи слабкі місця. А натовп підбадьорював їх вигуками.

- Вони показились, - прошепотіла Хелен, прикриваючи рота руками, розуміючи, що самотужки припинити цю бійку  не зможе. Натовп заревів, і серце дівчини упало вниз живота, бо новий погляд на Олександра дав зрозуміти, що той пропустив удар. Князь заточився. І гусар пішов у наступ, допоки Олександр не оговтався. Наступний потужній хук збив Олександра з ніг на столик. Меблі в ресторації виявились слабким, ніжки підломились, і князь опинився на підлозі.

Натовп подався в боки, звільняючи простір для бійки.

- Зупиніть це! – кинулась Хелен до офіціанта, який з відкритим ротом спостерігав за двобоєм, притискаючи до грудей порожній рознос. – Допоки вони вам всю ресторацію не рознесли вщент.

Офіціант нарешті усвідомив, якими збитками обертається розвага пізніх гостей, і кинувся геть з зали. Боягуз, вирішила Хелен. Тим часом її колишній наречений оговтався від удару, і тепер вже гусар пропустив потужній аперкот в щелепу. Але голова у солдата виявилась міцною,  не в приклад меблям. Тому він тільки сплюнув кров з розбито губи, і спритно ухилився від хуку з іншого боку.

- Ти хоч уявляєш, що могло з тобою бути якби я не вийшов із своєї кімнати по ще одну пляшку? – повернув Хелен із спогадів Олександр, і вона нагородила його злим поглядом. Визнавати, що вчинила не те що недальновидно, а просто дуже нерозумно, було соромно. А Олександр продовжив її вичитувати. – Простоволоса, напіводягнута, та у тебе ж на лобі написано було, що ти в пошуках пригод!

- І все ж я думаю ті чоловіки зрозуміли б, що це непорозуміння, - спробувала настояти на своєму Хелен. – А ти з якого дива напивався?

- Саме тому, я не став стріляти того гусара, - Олександр прикрив очі, які стрімко запливали. Питання він просто проігнорував. Зараз назвати його красунчиком не повернувся б язик. І Хелен знову відчула напад самобичування, відчуваючи що це вона винна, що чоловікові перепало на горіхи. – І навіть не став виставляти претензій за напад на старшого офіцера. Хлопець з гарячою головою, але не винний, що зустрів тебе.

- Вибач, - нарешті видавила з себе дівчина, короткими кроками наближаючись до ліжка. – Змінити тобі лід?

- Не смій виходити з кімнати! – Олександр різко сіпнувся, притиснувши до себе мішечок з льодом, не звертаючи уваги, що холодна вода крапає на чисту сорочку. Попередню розірвали ще в запалі бійки, і навіть якщо б її відіпрати від крові, то все одно лагодити там було нічого.

- Ну добре, - Хелен зітхнула і присіла на край ліжка. Вона сподівалась, що ніс у князя зростеться правильно, і його ідеальна краса не залишиться зіпсованою на все життя. – А може я повернусь до себе?

Олександр мстиво посміхнувся, і похитав головою. Від чого крива посмішка тут же змінилась гримасою болі.

- Ні-ні, ми вже з’ясували, що ти не надто високої думки про мою порядність, - Хелен закусила губу від сорому. – Ще за п’ять хвилин вирішиш, що в моєму ліжку лежить покоївка. І хто зна в яку халепу тебе приведе цей висновок.

- Припини!

- Як скажеш, - погодився Олександр.

- І де я по твоєму маю спати? – оглянувши князеву кімнату обурилась Хелен. Його кімната мало відрізнялась від того номеру, де мала ночувати вона – невелике ліжко, скриня біля вікна, яка слугувала й столом, біля скрині стілець.

- Біля мене вдосталь місця, - Олександр поплескав по простирадлу поруч з собою. – Не бійся, я пам’ятаю свої обіцянки руки розпускати не буду.

Хелен зітхнула, і не роздягаючись переповзла в лежачу позу, цілком впевнена що після пережитого не зможе заснути. Ну принаймні буде поруч з Олександром, вирішила вона для себе. І якщо раптом у нього почнеться кровотеча з носа, вона зможе вчасно це помітити. І взагалі ночувати самій в кімнаті було б не затишно. І… сон зморив дівчину непомітно.

Прокинулась Хелен під боком у Олександра, він по хазяйські притискав її до себе рукою, не зважаючи на травмовані ребра. Біля її вуха спокійно билось чуже, але таке рідне серце. Здіймались груди в розміреному диханні. Було затишно, і спокійно, так як і має бути поруч з рідною людиною. Хелен знову прикрила очі, усвідомивши, що на справді знову нічого не розуміє. Не розуміє, чому князь Оболенський облишив всі справи і особисто зайнявся її пошуками, чому поліз за неї в чергову бійку, чому вперто не відпускає її від себе.