Глава 29

Глава 29

- Та ні, не відьма, а нова лялька пана, - продовжив той самий голос, від якого Лєна стискалась в грудку, і мимоволі втягнула голову в плечі.

Дівчина повільно розвернулась, одночасно обдумуючи як бути далі, і чи встигне вона втекти в прочинені двері. Напроти неї стояв той самий Єсаул, і самовпевнено посміхався, оглядаючи роздерту Лєнину сорочку, яка вже більше показувала, ніж приховувала.

- Тікати вдумала? – розкусив її намір лакей, і зробив крок до дівчини. Вона відступила і вперлась спиною в дерев’яний стовпчик, розуміючи, що якщо він зробить ще один кок, то вона вже не встигне втекти. Треба було якось тримати дистанцію. А тим часом лакей посміхнувся і тихенько повідомив наляканій Лєні:  – Пан з тебе шкіру живцем накаже зідрати. Батогом. На спині.

Видно було, що ці думки радують лакея, і сумнівів у тому, хто триматиме батіг не виникало.

- Але я можу і не сказати нікому, що бачив тебе тут, - продовжив Єсаул. – Якщо будеш зі мною … привітною.

Лєна вдала що роздумує над пропозицією. Роздивлялась хлопця, який зняв верхній одяг, і стояв перед нею в портах і сорочці, хижо мружачи темні очі, і нетерпляче стискаючи кулаки. Тим часом її рука сліпо шукала щось за спиною, щось чим можна було відбитись, прикритись від нападу, і таки знайшла якусь палицю, чи щось тому подібне, гладке і вузьке, що само лягло в долоню.

Їй було страшно, але вона щодуху намагалась не виказати свою паніку і бажання тікати подалі від цієї зграї звірів, ладних її роздерти. І Єсаул був нічим не кращий свого хазяїна:  Лєна була геть не впевнена, що він відпустить її з миром.

- Що ти там вошкаєшся? – нетерпляче запитав лакей, і кинув косий погляд на вихід із стайні. Видно теж опасався, що хтось застукає його з сералькою, і тоді весь панський гнів впаде на його голову.

Лєна випростала руку, з подивом побачивши що тримає руків’я нагайки. І так спритно воно лягло їй в руку, наче все життя тримала. Вона повела зап’ястком, і батіг слухняною змією опав кільцями до її ніг. Наявність зброї в руках надала дівчині упевненості.

- Еее, ти що собі удумала7 – Єсаул зробив крок до неї, але Лєна зробила ще один ледь помітний рух рукою, і батіг луснув повітрям, кинувся смертоносним жалом до панського прихвосня, розрізавши сорочку на його грудях, і не зачепивши тіла.

- Ще крок, і залишися без очей, - пообіцяла Лєна, дивуючись як тихо звучить надірваний хрипкий голос.

Єсаул оторопів, і Лєна надихнулась спалахом страху в його очах, потяглась до коня, щоб вивести нарешті того із стійла.

- Рятуйте! – раптом голосно закричав лакей. Лєна сіпнулась, махнула батогом, намотуючи шкіряну косу навколо шиї Єсаула, і крик миттю обірвався. Чоловік засичав, почервонів, обличчя налилось дурною кров’ю, та він не здавався. Ухопився за натягнуту струну батога і смикнув щосили на себе.

Лєна не чекала цього. Забите плече спалахнуло від болю, і дівчина втративши рівновагу упала під ноги лакею, одночасно випустивши руків’я батога з рук. Застогнала, ледве стримуючи злі сльози, спробувала піднятись на ноги, але не встигла, бо нога в чоботі  з розмаху гепнула її по ребрах. Лєна вже приготувалась до чергового побиття, підібралась, підтягуючи ноги до горла, і навіть не намагаючись піднятись. Над головою просвистів батіг, і одночасно пролунав постріл, який видно збив руку нападаючого, і нагайка так і не торкнулась її тіла.

- Відійди геть від неї, - пролунав холодний голос над її головою, від звуку якого все тіло вкрилось сиротами, хоч наказ і був адресований Єсаулу,

Дівчина несміливо підняла голову, і їй здалось, що вона померла, та ангел з’явився за нею, таким прекрасним було обличчя чоловіка, який заходив у конюшню. В його руці димився пістолет, а очі палали від гніву.  Так не правильно, таких красивих чоловіків бути не повинно, вирішила дівчина, балансуючи десь на грані свідомості.

- Ця кріпачка хотіла втекти, - виправдовувався Єсаул.

- Вона – не кріпачка! – прогримів голос незнайомця, і він в три кроки опинися поруч з лакеєм, і, не задумуючись, заїхав тому кулаком в обличчя. Потужний удар в підборіддя звалив Єсаула з ніг, а красень-незнайомець тільки гидливо отряхнув пальці, опускаючись на коліна до Лєни, наче поміщиків слуга вже перестав для нього існувати. Було видно, що незнайомець боїться доторкнутись до дівчини, і водночас дуже цього хоче, тому що з невимовною ніжністю відкинув з її обличчя пасмо волосся, ледь торкаючись вилиць подушечками пальців,  і вже втрачаючи свідомість Лєна почула як він шепоче їй. – Тепер все буде добре, Хелен. Я знайшов тебе.

Здавалось, все що відбувалось, це тільки сон. Вона знову приходила до тями в ліжку, відчуваючи біль в тілі. Лєна здригнулась, на мить повіривши, що зараз зайде кремезна тюремщиця,  і змусить знову пити гірко-солодкий напій, а потім її будуть роздивлятись, як кобилу на торгу. Мацати брудними руками і нагороджуватимуть хтивими поглядами.  Лєна різко схопилась, розгубивши простирадла, і озирнулась навкруги, в пошуках можливостей тікати. Різкий рух відізвався болем в тілі, аж в очах потемніло, а коли прояснилось, дівчина зрозуміла, що вона не в Самуїла.

Кімната в якій вона опинилась була світлою, через розчинене вікно вривалось свіже ранкове повітря, вузьке ліжко, на якому лежала Лєна було застелене білими простирадлами, з м’якою периною і трьома пухкими подушками. Дівчина присіла на ліжко, і знову обвела повним непорозуміння поглядом кімнату – світло зелені шпалери,  м’який килим темно-коричневого кольору під ногами, столик поруч з ліжком. Потім перевела погляд на себе – вона була одягнута в сорочку, але не таку як видавали їй у Віктора Льовича, а тонку, лляну, прикрашену мереживом по коміру.

Двері в кімнату прочинились, і Лєна приготувалась кинутись до вікна, якщо в кімнату зайде хтось із посіпак Страшинського. Думка, що її спіймали і знову утримують в помісті ґвалтівника розпеченим цвяхом засіла у дівчини в грудях. Але натомість в кімнату зайшов той самий красунчик, який привидівся їй в панських стайнях.