Глава 27

Глава 27

Її закрили в маленькій тісній кімнатці, одягу на зміну  не дали. Лєна зняла мокру сукню, яка за час подорожі встигла забруднитись, пропахнути потом, а зараз ще й неприємно липнула до шкіри.  І залишилась в мокрій сорочці і простих панталонах, які в тім швидко висохли прямо на тілі, бо в кімнатці було душно. Із меблів тут були тільки дві здорові скрині, і Лєна подумала, що кімнату використовують як комору для всілякого хламу.

Повільно пливли хвилини. Вікно тут було аж під стелею, маленьке і вузьке, ледь-ледь освітлювало комору, Взагалі то кімната була не запертою, і Лєна відчувала голод, та вже подумувала натягнути назад вогку сукню, і вислизнути в кухню попросити окраєць хліба. Ще й  волосся висохло, але так як було не вимите, то шкіра голови почала чухатись. Коли в кімнаті стало чорнильнотемно Лєна була ладна сама просити Єсаула полити її студеною водою, аби тільки змити з тіла піт і бруд, від якого нестерпно чесалось все тіло.

Від того, щоб піти шукати допомоги Лєну втримував страх. Вона боялась знову показатись на очі рудій посіпаці поміщика. Боялась опинитись на одинці з Єсаулом. І ще дужче боялась що Віктор Львович про неї згадає, і накаже таки вести до себе. А на сьогодні їй здавалось вона вичерпала весь свій запас зухвалості, і сили протистояти ворогам вже не було.

Дівчина скрутилась клубочком на скрині, і вже приготувалась засунути, коли двері відчинились, і від необережного погляду на світло в очах потемніло.

- Ідемо, - погукала Лєну Ярина, яку дівчина впізнала по голосу. – Хазяїн не любе коли йому перечать. Тож слухай і запам’ятовуй – прийдеш в кімнату, відразу роздягайся, і чекай що він накаже робити. В очі не дивись, зайвих рухів не роби. Слухай пана, і доживеш до ранку.

Лєна йшла нерво осмикуючи закоротку як на її думку сорочку. Намагаючись не відчувати неприємного холодку, який затоплював груди від почутих слів. Очі звикли до напівтьми. По переду бовваніла спина Ярини, яка закінчивши інструкцію замовкла, наче розмова з Лєною була їй противна. Вони вийшли на другий поверх, в коридор який використовувався паном, стіни тут прикрашали картини і канделябри із свічками, а босі ноги утопали в густому килимі.

Перед прочиненими дверми Ярина зупинилась, пропустивши Лєну вперед, і далі не пішла. Лєна несміливо зайшла в кімнату, очікуючи побачити спальню,  але виявилось, що вона опинилась в чомусь на кшталт будуара, з якого вели ще  одні двері. І звідти вийшов Віктор Львович. З одягу на ньому був тільки шовковий халат, не застебнутий і навіть не підперезаний, а тому геть не прикривав рихле тіло. Лєна в обидва ока з огидою дивилась як насувається на неї ця гряда – безволосі груди, з жирними цицьками, більшими ніж у неї, пузо з ямою пупка, яке на щастя прикривало чоловіче єство, і об’ємні білі, як животи риби, ноги.

- Подобаюсь? – по своєму витлумачив її блукаючий погляд поміщик. Лєна перевела погляд на його обличчя, з задоволено примруженими очима. – Скинь з себе той мотлох.

Лєна мимохіть похитала головою. Тільки не роздягатись. Її до сих пір  дрижаки брали, коли вона пригадувала як її оголену роздивлявся Страшинський в домі Самуїла. Тоді затуманена голова не придавала цьому великого значення, але зараз дівчина внутрішньо горіла від сорому.

- Норовлива? – Віктор Львович зробив кілька кроків до Лєни, і вона відступила, притиснувшись спиною до замкнених дверей. – Повір, мені доставить задоволення приручити тебе. Це як об’їздити молоду кобилу…

- Не треба, - знайшла в собі сили попросити Лєна. Тим часом він наближався до неї, і вона почала рухатись вздовж стіни, вирішивши добратись до вікна.

- Але сьогодні я надто заморився! – не став слухати її поміщик. – Я надто довго чекав, поки візьму тебе, і мені не до пустотливих ігор. Ясно?!

Останнє слово він гаркнув так, що Лєна аж підскочила від страху.

- Або ти знімаєш з себе цю ганчірку, або зараз прийде Єсаул і зроби це за тебе, - вже буднім тоном продовжив Страшинський. – І потримає тебе, поки я справлю нужду. Ти цього хочеш?

- Н-ні, - Лєна похитала головою. До вікна залишилось всього п’ять кроків. Краще вже вистрибнути з другого поверху, ніж даватись в лапи Віктору Львовичу, якого здавалось гра в залякування забавляла, і збуджувала. Він важче задихав, і нетерпеливо облизнув губи.

Під його пильним темним поглядом дівчина взялась за зав’язки сорочки, і повільно, не забуваючи по дюйму здвигатись в бік вікна, Лєна розв’язала спочатку одну, а потім і іншу лямку, скинувши нарешті з себе непевний захист. Віктор Львович важко ковтнув слину, і задоволено кивнув.

- А тепер іди за мною, - і впевнено покрокував в бік спальні. Навіть не озирнувшись, чи слідує Лєна за ним.

А дівчині цього було і треба, вона метнулась до вікна, щоб розчаровано застогнати, бо на вікні виявилась решітка. Позаду почувся тихій сміх.

- Ви такі передбачувані, - Віктор Львович стояв в дверях спальні, і його товсті губи вигинались в глузливій посмішці. – Невже ти вирішила, що ти перша дівка, яка хотіла шмигнути у вікно?

Лєна важко зітхнула, приймаючи поразку. І нехотя поплентала за своїм мучителем, обдивляючись покої і придумуючи новий спосіб уникнути панської ласки. Її погляд блукав по розкішних меблях, фіранках на вікні, які прикривали добротні грати, милих дрібничках типу мініатюрних ваз із квітами, порцелянових статуеток на секретері, але нічого путнього придумати не могла.

В спальні Віктор Львович присів на край ліжка, устланого білими простирадлами, і нестерпно пахнучими лавандою, і з важким зітханням вказав Лєні на місце біля своїх ніг. Дівчина не шелехнулась.

- Ти навчена французьським ласкам? – запитав він дівчину, і вона заперечливо похитала головою. – Що аж настільки цнотлива? - В голосі поміщика звучав скепсис, але було видно, що його такий стан речей забавляє.  – Ну добре, сьогодні обійдемось без зисків.