Глава 17

Глава 17

Так як її рука все ще покоїлась в князевій долоні, а в його очах палав такий пекучий вогонь, що сили забрати руку у Хелен просто не вистачало, дівчина так і сиділа, не посмівши ворухнутись. Хіба не про це вона мріяла, щоб він пожирав її поглядом, не смів відвести очі, чи відпустити від себе? Дівчина відчувала під собою похитування карети, і раділа, що екіпаж закритий, і надійно вкриває її від випадкових поглядів.  

Олександр перевів погляд на її руку, провів пальцем вздовж зап’ястка, в припав губами до смужки оголеної шкіри між мітенкою і рукавом.

- Ох, - тихо відреагувала Хелен, і її тіло сповнилось новими відчуттями і емоціями. Князеві губи були теплими і м’якими, і від місця його поцілунку побігли мурашки по всьому тілі.

Вона не забрала руку, не відсахнулась, тільки дивилась як Олександр цілує шкіру, широко розплющивши очі. І ця її мовчазна згода стала знаком, що можна бути сміливішим. В душі у Оболенського знялась і уляглась хвиля зневаги і неприязні. Ну яка різниця? Яка різниця, коли вона так дивиться, своїми темними очима, які обіцяють поглинути його і утопити у пекучій пристрасті?

Олександр вирішив не зволікати більше. Одним ривком він пересадив Хелен собі на коліна. Не переймаючись про те, що в пориві вона залишила плащ на сидінні, і від несподіванки вчепилась в золотий шнур, яким був розшитий мундир.

- Що Ви…

Вигук потонув у поцілунку. Олександрові губи накрили її рот, підкорюючи і змушуючи припинити опір. І Хелен здалась на милість переможця. Зрештою, можна дозволити собі і йому невеличку вільність, допоки він відвезе її додому. Скільки там  того шляху? І цілуватись набагато хвилююче, ніж мовчки їхати один на в проти одного. Хелен привідкрила губи, відповідаючи на чарівний поцілунок, і сильніше притиснулась до князя.

Їй захопило подих, забракло повітря, в той час як Олександр впевнено прим’яв її губи своїми, і від того груди важко здіймались впираючись в чоловіка, а перегородка із тканини здавалась аж надто тонкою, і зовсім  не захищала від жару його тіла. Хелен обвила Олександрову шию своїми руками, і запустила пальці в волосся, більше не дбаючи про те, щоб зберегти труди куафера. Як давно вона мріяла зіпсувати цю ідеальну зачіску, відчувши на дотик прохолодний шовк темного волосся.

Потім перемістила руку з волосся на щоку, переповнюючись одночасно любові і ніжності до Олександра, і спалахнула з новою силою, коли його губи змістились від її рота нижче, і він став цілувати дівочу шию. Важкий маховик, схожий на лопаті гвинта стімбота набирав шаленої швидкості в її грудях і животі, розкручуюсь все сильніше від кожної нової ласки. Хелен віддавалась новим відчуттям з жаром, якого сама від себе не очікувала. І все що їй хотілось, це щоб Олександр не зупинявся.

Та він і не думав. Тому що вкривши поцілунками шию дівчини, перемістив свою увагу до її грудей, спочатку затиснувши одну з них пальцями, перекотив на долоні, чим видобув з привідкритих дівочих губ тихий стогін, і нетерпляче потягнув тканину сукні вниз, оголюючи таку контрастно білу, порівняно із засмаглим декольте шкіру. А потім князь зімкнув губи над темною вершинкою, і втягнув сосок собі до рота. Хелен здалось, що в її животі зірвався сніп іскор. І полум’я, що від них загорілось, вимагало ще більшого задоволення, яке тільки міг дати Олександр Оболенський.

- Ти ж не хочеш це припиняти? – палко прошепотів він їй над вухо, боячись, що раптом мадемуазель Долинська передумає.

- Ні, - серце гулко билось у скронях. Про що він питає? Як можна припинити, коли вона ось-ось злетить, окрилена його ніжними ласками.

І втішений чоловік знову повернувся до ї грудей, осипаючи ніжну як вершки шкіру,  новими легкими поцілунками. І це було неймовірно. Саме так, вирішила Хелен. Неймовірно приємно. Екіпаж зупинився, але дівчина навіть не відчула цього. Олександр же відсторонився, накидаючи на її плечі плащ.

Коли розпалених щік торкнулось прохолодне повітря, дівчина нарешті усвідомила що все скінчилось, і ледве стримала стогін розчарування. На дворі виявилось несподівано темно. Але навіть світло далекого газового ліхтаря дало уявлення, що вони опинилися геть не поруч з маєтком Верьовкіних. Хміль і любовний запал потроху вивітрювався з її голови, і Хелен здивовано озирнулась.

Екіпаж все так само був в місті, серед рівної вулиці з багатоповерховими будинками, які непривітно щирились наглухо закритими дверми і ставнями магазинчиків перших поверхів.

- Що ми тут робимо?

- Побачиш, - інтригуючи відповів Олександр, беручи дівчину за руку, і підводячи до під’їзду.

Все ж в його сьогоднішніх відвідинах Воронцових був якийсь толк. Адже Михайло перехопив Олександра на виході, сунувши в руку конверт.

«Що це?», - здивувався князь Оболенський. «Це ключ від однієї з квартир в дохідному будинку, я іноді розміщаю там гостей, - пояснив Воронцов. – Це на той випадок, якщо тобі захочеться усамітнитись із своєю дамою». Усамітнитись з Оленою Долинською. Сама думка про розпростерте оголене тіло на зім’ятих простирадлах і його  руки на світлій шкірі, змусила міцно стиснути зуби, щоб не застогнати. Олександр надав своєму обличчю максимально байдужий вигляд. «Це зайве», - і спробував повернути неочікуваний дарунок Михайлові Воронцову. Але той увернувся, і Олександр поспіхом засунув конверт в кишеню, усвідомивши, що і так запізнюється в театр до матері, завтра відправить посильного до графа, і поверне ключі.

Все одно він не думав про те, що коли-небудь скористається цією квартирою. І помилився. Та хіба ж міг він уявити, що мадемуазель Долинська виявиться такою доступною вже цим вечором?

Більшість вікон в будинку не горіли, що давало надію на те, що мешканці вже сплять. Район тут був благополучний, розрахований на торговців і чиновників, але відсилаючи карету нарізати кола навколо кварталу Олександр все одно волів, щоб ніхто його не впізнав. Олександр провів дівчину темним коридором до зазначених на конверті дверей, з номером 11. Коридор пустував.