Розділ 1

Михайло

- Розумієте, Михайло Олеговичу, тут така справа... - зам'явся мій співрозмовник, - місце-то звільниться, але тебе Михо туди не візьмуть, - сірий кардинал нашого міністерства подивився на мене зі знущальним виразом обличчя.

Я завжди знав про його поганий характер, але зіткнувся з проявами його неприязні вперше.

- Чому? - здивувався я. - Ви ж знаєте, Антоне Миколайовичу, що я, як ніхто інший, підходжу на це місце. Кому, як не заму, стати міністром закордонних справ? Чого мені бракує? Чотири мови - це мало? Так я п'яту вчу. Обличчям не вийшов? Ну, на пластику не згоден, але спеца якогось собі найму. Не соціально активний? Обіцяю. Виправлюся. Ось тільки вийду від Вас, відразу ж сммщіка на роботу візьму. Пости обіцяю два рази в день викладати. Facebook, Twitter, Instagram... Де Вам ще треба?

- Зупинись, Михо, - поплескав мене по плечу Антон Миколайович, який раптом опинився за моєю спиною. Схоже, я так сильно захопився своєю промовою, що абсолютно не помітив цього пройдоху, що підібрався до мене поближче. - З мовами у тебе повний порядок. З обличчям, до речі, теж. Соц.мережі, звичайно б, хм... підтягти не заважало, але питання не в цьому.

- А у чому? - вигукнув я на емоціях. І одразу ж пошкодував. Раптом він зараз скаже, що справа в моїй імпульсивності. Каюсь, це дійсно було моєю нагальною проблемою. Навіть психолог поки до кінця не зміг з цим впоратися.

- Розумієш, любий мій, - сказав чоловік таким тоном, що стало абсолютно зрозуміло, що ніякий я йому не любий, - ти не зможеш стати міністром зовсім з іншої причини. Знаєш, звідти, - він підняв очі вгору, щоб було зрозуміло звідки саме, - прийшло розпорядження, що новий міністр обов'язково повинен бути одруженим. А оскільки ти шлюбом не обтяжений, тому я не можу рекомендувати твою кандидатуру.

Після цих слів я смачно вилаявся про себе, розуміючи, що в цей раз я дійсно пролітаю. Минулого разу - я був занадто молодий, цього - неодружений. Що ж буде далі?

Антон Миколайович, хитра мишка, покинув мене і підійшов до вікна, зробив вигляд, що надовго задумався. Про що йому взагалі думати?!

Призначений кимось з адміністрації президента багато років тому, чоловік займав не дуже високу посаду. Що, однак, не заважало йому підпільно керувати всім нашим міністерством. Тільки він вирішував, хто буде призначений, а хто - звільнений. Нещодавно, як раз за його мудрою вказівкою, почав збиратися на пенсію наш нинішній міністр закордонних справ. Мужик, звичайно, ні риба, ні м'ясо, але чомусь його терпіли на цій посаді довгі роки. І ось тепер заповітне місце нарешті звільниться.

- Антоне Миколайовичу, - тихо покликав я. Чоловік не обернувся, але я знав, що він уважно слухає мене. Навіть занадто уважно. Набагато уважніше, ніж було потрібно якомусь там канцелярському клерку. - У мене є наречена. Ми, правда, збиралися одружитися через два місяці тільки. Але чому б нам і не поквапити події?! Моя лялечка буде тільки рада. Вона дуже довго мене розписатися тягнула, тому з весіллям проблем не буде. На той час, коли Яворський піде у відставку, я вже буду одружений.

Антон Миколайович повільно обернувся і з недовірою подивився на мене. Я витримав його погляд. Без виклику, звичайно, але і без особливої ​​лагідності. Поки не в моїх силах давати йому різку відсіч. Ось коли стану міністром...

- Наречена, кажеш?! Коли познайомиш? - безбарвні очі свердлили мене, чи не кліпаючи.

Здається, я потрапив в халепу! Ніякої нареченої у мене, звісно, не було. Так само, як і постійної дівчини. Я ж давно і хронічно одружений зі своєю роботою...