РОЗДІЛ 2

– Безсоння мене боїться Жане, кому як не тобі це знати, – Михайло знав що старий йому не повірить, але ж і втягувати Жана в цю незрозумілу навіть йому історію, не хотілось. – Зроби мені краще ще чашку подвійного еспресо.

– Майкл, поберіг би серце, а ось виспатись тобі і справді не завадить.

– Жане моє серце працює надійніше за швейцарський годинник на твоїй руці. Нажаль виспатись мені сьогодні не світить, маю купу справ. До речі Жане, завтра мене не чекай мушу зранку виїхати на південь до Орсіваля по справах.

– Які в тебе можуть бути там справи так далеко від Парижу? Здається Майкл ти вирішив намотати гарну порцію спагеті на вуха старому приятелю, – з посмішкою відповів Жан.

– Жане да як ти міг таке про мене навіть подумати, ти ж знаєш як я тобі завдячую. А справи й справді невідкладні, до Тоні звернувся якийсь серйозний клієнт, з цих товстосумів, з проханням надати тямлячого майстра, провести технічний огляд його колекційних ретро автомобілів. Так що друже, мушу їхати. Боюсь, за день мені навіть не впоратись. Як раз матиму змогу відпочити від невгамовного Парижу, в тихому провінційному селищі.

Зрадливо завібрував телефон. Михайло з якимось внутрішнім, неприємним відчуттям що нічого доброго він там не побачить дістав його з кишені.

– «У вас одне нове повідомлення», – розкривши месенджер Facebook Михайло онімів.

Земля зі швидкістю світла виривалася з під його ніг. Він навіть схопився за барну стійку випустивши з рук телефон, аби тільки не завалитись зі стільця прямо тут, посеред закладу, на очах старого Жана. Телефон приземлився поряд з пустою чашкою від подвійного еспресо. Михайло ще раз обережно поглянув на екран з величезною надією що там нема ніякого повідомлення, і це свідомість через безсонні ночі грає з ним в якусь безглузду гру. Сподівання на свідомість виявилась марними, на екрані він знов прочитав все ті ж два рядки, чорного по білому тексту:

Рейс W6 6011 Київ – Париж Бове.

Зустрічай сьогодні о 16.30. Аліна

Годинник бортового комп’ютера висвітлив 14.00 в той момент, коли Париж такі відпустив з лещат своїх безкінечних заторів, білий кросовер Peugeot 2008. Залишаючи позаду місто мрії мільйонів туристів, автомобіль збільшуючи швидкість рухався трасою в напрямку невеликого летовища Париж–Бове, послугами якого здебільшого користувалися всі європейські лоукостери.

– «Дорога до аеропорту не займе більше години, отже часу вдосталь», – подумав Михайло, звертаючи до першої великої заправки на трасі.

Два дні на одній тільки каві давались в знаки, голод зрадливо нагадав про себе. На пасажирському сидінні лежав загорнутий в фірмовий паперовий пакет буланжері Жана, свіжий кіш. Михайло подумки завдячив старому що той турботливо змусив його взяти з собою обід. Та без кави все ж таки, змусити себе з’їсти свіжу випічку було важко. Поставивши щойно куплену каву в паперовому стаканчику на дах авто, Михайло взявся за ручку дверцят відчиняючи їх. – «Саме ж так все й почалося...».

*****

Літо 2000 року. Митний пост Ягодин.

Прикордонник без жодної емоції на обличчі підняв шлагбаум виїзду з митного поста. В сторону Луцька набираючи швидкість, виїхали два свіже пригнаних чорних BMW. За вікном швидко промайнув жовто блакитний знак Україна, сповістивши про повернення на батьківщину. Засвистіла гума, машини дрифтуючи повернули до першої заправки зупинившись на парковці. З автівок вискочили не ховаючи задоволення водії:

– Крута робота брате. Не віриться що вдалось так швидко домовитись з митниками, – Вадим був не в собі від емоцій, – ці дві тачки принесуть нам до чорта грошей.

– Так вдача нам посміхається сьогодні, – відповів стомлений, але не менше щасливий Михайло. – Треба випити кави з ніг валюся.

– Швидко пий свою каву, а з ніг валитися будеш завтра, сьогодні гуляєм. Клієнти вже віддзвонилися, чекають нас в Луцьку за дві години. Відаємо тачки і в клуб святкувати.

Швидко розправившись з подвійним еспресо Михайло спробував таки дотиснути невгамовного друга:

– Може все ж таки завтра, ну чесно брат очі злипаються.

– Ніяких завтра, відмови не приймаються. По машинах, сьогодні клуб буде наш, – Вадим був непохитним, судячи з усього він давно планував напитись і міняти свої намірів не збирався.

– Михайло привіт.

– Привіт пацани.

Декілька хвилин перекинувшись стандартними фразами з хлопцями курившими на ганку клубу, серед яких здебільшого знайомі сусіди по двору, Михайло зайшов до закладу. Притушене світло і кальянний дим занурювали клуб в атмосферу розкутості і вседозволеності. Гучна попса яку так не любив Михайло і яка була популярна серед молоді кінця дев’яностих розривала танцмайданчик, де молоді дівчата хизувалися своїми сміливими брендовими нарядами, купленими здебільшого не в іменитих бутиках, а на розкладках Варшавського ринку.

Пробиваючись через натовп жваво танцюючих, Михайло очима шукав Вадима. Та друг перший побачив його, активними жестами руки намагаючись перекричати черговий попсовий хіт кликав до себе. Підходячи до кутового столика Михайло зауважив дівчину яка сиділа поруч з Вадимом, риси її обличчя здалися йому знайомі. Брюнетка довге чорне волосся, і ця розкішна посмішка на милому обличчі, серцебиття прискорилось, грайливий погляд карих очей змусив Михайла помітно занервувати.

– Дивись кого я зустрів, – не приховуючи свого задоволення сказав цей патлатий, на голову нижчій за Михайла засранець, з яким вони одинадцять років ділили одну парту, –пам’ятаєш Аліну?

Аліну Михайло не міг не пам’ятати, і він чудово розумів чому скалиться цей довбень, якого Михайлові дуже кортіло потримати саме зараз за його довгі патла. Перше шкільне кохання, в кого його не було? Безсонні ночі з думками про неї. Мрії про те що вона колись таки зверне увагу саме на тебе, і погодиться на побачення. Та ця дівчина була наче з іншого, недоступного для Михайла світу, він розумів що в нього немає жодних шансів, ніколи так і не наважившись підійти до неї. Аліна вчилася в паралельному класі, й без перебільшення можна сказати що в неї були закохані чи не всі хлопці їх віку. Будучі із достатньо заможної сім’ї, вона носила дорогу фірмову одежу, куплену в частих подорожах за кордон, чим завжди виділялась на фоні інших дівчат. Михайло бачив Аліну останній раз на випускному. Правда тоді, в школі вона були блондинкою і носила значно коротшу стрижку. Саме через зміну зовнішності він не одразу впізнав її сьогодні. Хоча зауважив що новий стиль їй личить, перетворивши красиву юну дівчини на все ще роками молоду зухвалу і неприступну жінку.