Тай починалось все дуже дивно. Як зараз дослівно памятаю ті рядки зі воєї статті:
« Кожен з нас по різному відчуває щастя. Кожен в різній мірі, хтось взагалі не відчуває. Але всіх об’єднує одне, не реально завжди бути щасливими. Завжди трапляється щось, що вибиває з колії, - я починала писати свою статтю. Це вперше , коли я настільки задумуюсь над кожним написаним словом, бо часто відчувала себе в такому незрозумілому стані. Ніби і коханий поряд, і родина здорова, і робота є, але час від часу траплялися дні, коли мегапогано. От чому? Не знаю, не можу зрозуміти. Ще вчора мене все влаштовувало, а через декілька секунд хотілось все кинути і поїхати одною, щоб там перегрузитись чи що… Я все гпроганяла такі думки, але чи то стаття навіяла, чи просто час прийшов,але я вже навіть відкрила сайт турагентства. Там стільки варіантів. Вагалась між двома і в гарячці замовила тур в Карпати.
Через півгодини оговталась, зрозуміла, що втнула. Але гроші на картку вже не повернуться. Добре, що хоч вкладку закордон не відкривала. Уявила там себе одну і мені стал дуже страшно. Для мене дуже дивно, що це сталось, але через 7 днів я мала вирушити в 7 - денний тур по Карпатах.
але варто повернутись до щастя. У нас не дуже ладилось з коханим. Не знаю може криза, або прийшов кінець. Мені важко це навіть писати, бо відчуття нікуди не зникли, а от здорові відносини… Одночасно і хотілось вже кінця, але так страшно. А сказати про подорож взагалі було величезною проблемою. Навіть батьки і ті не зрозуміли(але про це потім), але я дуже хотіла побути одна, і це найкращий вихід з цієї ситуації.
Врешті час згадати рядки з моєї статті:
« Щастя. Все життя тільки на нього й молишся, а коли воно приходить часто навіть не відчуваєш. Я намагаюсь ловити момент, але трапляються випадки, коли навіть це зробити не реально. Ти можеш бути щасливим в чомусь одному, а в іншому ні. Чому в дитинстві мене це зовсім не хвилювало? Чого час так швидко летить? Добре пам’ятаю: я, друзі, поле, соняшники і гра в піжмурки. Я загубилась там, було страшно, але щастя все одно було зі мною, і потім було весело.
Я поганий філософ, але для мене щастя – це лише момент, хоча звичайно це дуже спірне питання. Іноді ж реально наступає час, коли хочеться запам’ятати кожну секунду. В мене так було декілька разів, хоч і рідко, але як там кажуть, мітко. А ще маю таку закономірність: після хороших днів завжди настають погані, або сірі, частіше таки просто сірі. Ніби все дозовано. Скільки щастя, стільки потім й негативу. Хоча коли все погано, краще ніж просто нейтрально. Ну це для мене. Хоча це і так зрозуміло. Просто , щоб жити добре, мені потрібні пригоди. А на той час їх взагалі не було, мені було сумно не зрозуміло від чого. Я хотіла, щоб це відчуття зникло, і не знала як мені його побороти!
#3049 в Сучасна проза
#8413 в Любовні романи
#2040 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 08.02.2021