Глава 45. Стійкий олов'яний солдатик.

Сидимо на кухні. Вечеряємо. Малий їсть. Тут в нього падає виделка на підлогу. Він її скрегчачи піднімає і бурмоче:

- От ворожого батька виделка, ще вона впасти надумала!

Тобто ви розумієте? Відчуття, що день та і взагалі все життя «не задалось» буває і у чотири з половиною роки. І це частіше всього проявляється саме під час трапези.

Наприклад, коли ти їси суп. Точніше, робиш вигляд, що їси. Причина такого повільного вживання їжі, зовсім непритаманного для мого племінника, - цибуля в супі.

Але, оскільки більше страв в меню не передбачено, з горем доїдає.

Проходе з півгодини. Ми всі сидимо на кухні, займаємося різними справами. І тут малий, ні до кого не звертаючись, геть без інтонації і жодного емоційного забарвлення, як констатацію факту видає у простір:

- Нарешті я доїв цей бридкий гидкий суп.

Через мить в кухні лунав гучний регіт дорослих, геть неспроможних на співчуття у такому важливому питанні.

Взагалі такі напіафілософські висновки йому притаманні. Нещодавно захворів. Сів на лавочку в кімнаті - образ нещасного, сумного, всіма покинутого хлопчика. В руці - малесенька, вже брудна хустинка, якою він кожні півхвилини підтирає носа.

Дарина, дивлячись на це, каже:

- Адрійчик, та візьми ж чисту велику хустку и висякайся нормально один чи два рази, щоб не шмигати кожну секунду.

Відповідь сумним тоном з філософськми нотками:

- Та то я просто так час коротаю...

Є у нього висновки і для інших. Я скаржуся на погоду (що поробиш, вже не така юна, як Андрійчик):

- Мабуть буде гроза, так болить голова, що аж нудить...

Андрійчик, почувши це, трактував по-своєму і як завжди геніально:

- Погоду нудить и вона рве грозою та дощем!

І, звичайно, у малого вже продуманий план щодо майбутнього. Звичайно, теж з філософським підтекстом.

- Коли я виросту, то хочу бути двірником...
- ???
- Ну двірником набагато краще бути, аніж космонавтом!
- ???????
- Двірник робить корисну справу тут на землі - завдяки йому місто стає читішим, а космонавт що? Він просто літає там десь світ за очі.

І не посперечаєшся. Коли я виросту, то теж неодмінно стану двірником!