Глава 8. Королівство бджіл

Віллі вперше бачив королівство, яке знаходилось прямо на дереві, тому із захопленням розглядав його. Вони з воїнами підійшли до цього дерева, де стояли вартові, які охороняли якийсь невідомий величезний пристрій.

— Стояти, хто йде? — прокричав до них один із вартових.

— Ми воїни із королівства Яблуневих садів, — почав говорити головний воїн, — нам потрібно терміново побачитися з королем, щоб передати йому дещо важливе.

— Кажи пароль? — запитав строго вартовий.

— Сонце сходить в найтемніший час ранку!

Вартовий уважно всіх оглянув, після чого крикнув іншому.

— Треба їх підняти на верх!

Вартові завели їх в середину того самого невідомого пристрою та почали крутити величезний круг, за чого їх почало підіймати вверх. Ця штука дуже хиталась і Віллі ставало кожного разу страшно, він ще ніколи так високо не підіймався, у нього аж запаморочилося в голові. Піднявшись до самого верха, вони зійшли на прикріплений поміст, де одразу стояли головні ворота, а за ними й саме королівство.

Опинившись в середині королівства, Віллі здивовано відкрив рота. Воно в середині було зовсім інше, ніж він собі уявляв, повсюди літали бджоли, за чого стояв страшний гул. Через більшу частину королівства проходило дерево, на гілках якого розміщувались численні дома жителів, торгові прилавки, тренувальні табори та кузні, де бджоли, одягнені у спеціальні фартухи, кували мечі.

Вартовий наказав слідувати за ним і вони стали підійматися закрученим сходам на верх, аж поки не опинились перед золотими дверима, які вели до тронної зали. Там, посеред зали, стояв золотий трон в узголів’ї якого було різне дорогоцінне каміння; на цьому троні сидів король. Як тільки він побачив гостей, одразу встав та поспішив їм на зустріч.

— Мені доповіли, що прийшли полонені, — промовив король.

Король був високий на зріст та, як здалося Віллі, виглядав дуже грізно, на його голові була золота корона із червоними рубінами, а позаду нього висіла пурпурова мантія з золотими застіжками. Король уособлював в собі силу та відвагу, за чого Віллі здалось, що треба бути занадто сміливим, щоб напасти на його королівство.

— Так сер, — відповів воїн, — а визволили нас, ось ці двоє хоробрих юнаків.

Король здивовано глянув на Тома з Віллі, які стояли позаду, намагаючись не привертати до себе уваги.

— Хахаха, — король став добродушно сміятися, — я бачу, що тепер нашу армію не здолати, раз такі юні комахи стали на заваді Вандерогу, всім хто допомагає нам у боротьбі з ним, я завжди кажу, що мій дім тепер і ваш дім.

— Ваше високосте, — перебив його головний воїн, — я маю для вас прикрі новини, ці двоє бачили як Чорні жуки захопили тунель, за чого наші воїни мусили знищити його!

— Тунель знищено???! — король виглядав приголомшено.

— Це правда сер, — поспішив завірити короля Віллі, — ми бачили це на власні очі й це ще не все, ми також бачили, як Чорні жуки таскали каміння, а це може означати тільки одне, вони хочуть побудувати міст через річку, яка протікає повз ваше королівство.

— Побудувати міст через нашу річку, це не можливо! — промовив твердо король, — вона занадто бурхлива.

— Але ваше високосте, — знов почав наполягати на своєму головний воїн, — я думаю, що треба прислухатися до їхніх слів, інакше навіщо їм скільки каміння, ми також це бачили, але не могли зрозуміти навіщо.

Король замислився, він став нервово ходити туди назад.

— Якщо вони дійсно хочуть побудувати міст через цю річку, то їм потрібно спочатку напасти на нас, — промовив міркуючи король, — і якщо це правда, то через декілька днів вони будуть тут. Нам потрібно підготуватись до зустрічі з ними та дати гідну відсіч.

Король повернувся до своїх вартових.

— Я скликаю негайну нараду, позвіть до мене генерала бджолів, а також зберіть жителів королівства до головних воріт, трохи пізніше я вийду до них.

Всі розбіглись виконувати королівський наказ, а сам король зник за дверима тронної зали, за яким поспішили воїни, які прийшли з Віллі та Томом. Через деякий час до них підійшов один з вартових.

— Слідуйте за мною.

Вартовий повів їх довгими коридорами королівства, де в одному із них, він зупинився перед невеличкими дерев’яними дверима. Через ці двері, вони увійшли в доволі простору та затишну кімнату, з вікон якої відкривався чудовий краєвид на королівство.

— Король наказав відвести вас сюди, — промовив вартовий, після чого він покинув кімнату.

Не дивлячись на таку ситуацію, король не забув про них, це говорило про те, що він був добрим та турботливим королем, напевно жителі цього королівства його любили та поважали. В кімнаті було два дерев’яних ліжка, та невеличкий столик біля стіни, а на підлозі лежав м’який килим, пурпурового кольору. Том одразу заскочив на ліжко та із задоволенням закрив очі.

— Оце я розумію, зустріли по королівські!

— Так, — погодився Віллі, — король надзвичайно добрий до нас.

Трохи згодом до них принесли їжу, тут були засмажені каштани, тушковані грибочки зі шпинатом, пироги з лісовими ягодами, а тож якийсь дивний напій, який Віллі раніше ще ніколи не коштував.