Глава 11. Діагноз

Прокинувшись надвечір, не відчувала ані голоду, ані втоми. Єдине, чого хотілося —  швидше опинитися вдома, бо, як кажуть, рідні стіни лікують. Вранці б поїхала на роботу, домовилася б з начальником, щоб частково почати розгрібати справи фірми. Вона непоганий працівник, тому надія жевріє, що все-таки їй підуть назустріч.

Не хотілося ні з ким розмовляти, крім однієї людини. Тому, взявши телефон, тихенько вийшла в коридор.

Після трьох коротких гудків, він, нарешті, відповів:

— Сподіваюся, ти з хорошими новинами? — лагідно запитав.

— А з поганими я тобі вже не потрібна?

— Не смішно…

— Вірю, не вмію жартувати. Зоряне, мені потрібна твоя допомога.

— Увесь твій.

— Завтра буду виписуватися, не питай чому. Зможеш забрати з лікарні?

— Тобі дозволили виписатися? Якось дуже швидко…

— Я ж просила, не питай. Але, якщо тобі складно…

— Ні, зовсім. О котрій за тобою приїхати?

— Давай, коли отримаю всі довідки, зателефоную, гаразд?

— Я зараз у будинку батьків, краще приїду раніше, щоб ти потім не чекала. У тебе точно все нормально?

Аня схлипнула, проте не захотіла телефоном нічого пояснювати.

— Розповім, коли зустрінемося.

— Мені приїхати сьогодні?

— Ні, вже доволі пізно, я піду спати, щоб набратися сил. Вибач, що я тебе напружую.

— Аню… — на мить замовк. — Ти знову за своє?

— Більше не буду. Мабуть, — всміхнулася, дивлячись у вікно на вечірнє місто. — Буду чекати завтрашньої зустрічі!

— Скучила? — грайливо промовив.

— З тобою якось легше.

— Я цьому радий, Анюто! — почула, що всміхається. — Але я дійсно скучив. А стосовно лікарні, гадаю, маєш вагомі причини виписатися. Готовий тебе підтримати, тільки, якщо ти впевнена, що це потрібний крок.

— Впевнена.

— Добре. Ти вечеряла?

— Не голодна, — опустила погляд, ніби він міг бачити, що це напівправда.

— Не вірю, однак, не буду сваритися. Завтра тебе нагодую як треба.

Усмішка вкрила обличчя. Приємно, коли хтось хоче дбати про тебе. З такою ніжністю та легкістю, не змушуючи хвилюватися або почуватися винною і неправильною. У думках промайнув поліціянт Сергій. Його командний тон та нав'язлива турбота. Чи що то було? Звичка все вирішувати за інших? Встановлювати свої правила? Дідько, злий тип, не хотілося б більше мати з ним справи!

— Обіймаю, хоч і не поруч, і вже нестерпно чекаю ранку.

— І я, — зашарілася від таких слів. — Дякую, Зоряне!

Першою вимкнула виклик і ще хвилину постояла біля вікна. Таких чоловіків, як Зореслав, не зустрічала на шляху. Колишній був зовсім інший. А всі інші здавалися їй нестабільними: хтось забагато пив, хтось хотів лише розваг, а не серйозних стосунків, а хтось просто не подобався, як людина.

За якими критеріями ми обираємо партнерів по життю? Спільні інтереси або лише пристрасть? Поступове пізнання один одного або раптова закоханість? Глузд або серце? Що стає вирішальним для розуміння — твоя людина, чи ні?

На початку дев'ятої ранку, Аня вже чекала завідувача під дверима його кабінету. Лікар затримувався, як це зазвичай трапляється у державних закладах.

Аж ось, чоловік у сірому піджаку з'явився у коридорі, й окинувши незадоволеним поглядом пацієнтку, попросив зачекати ще кілька хвилин.

На телефон прийшло повідомлення:

«Я біля лікарні, зателефонуй, коли мені піднятися за тобою»

Квапливо натискаючи, відповіла:

«Чекаю дуже зайнятого дядька, щоб забрати папірці та наберу»

— Заходьте, — гримнув чолов'яга, переодягнувшись у білий халат.

Зайшовши до кабінету, присіла на чорний стілець навпроти стола лікаря. Він довго копирсався у теках, щось перечитував і передивлявся.

— Ви справді бажаєте виписуватися? — не дивлячись на неї, запитав.

— Так.

— Я б не радив. Вам потрібно пройти обстеження.

— Чому? — почала нервуватися.

— Таке буває після струсу головного мозку, так би мовити, наслідки. У вас субдуральна гематома на протилежній стороні від удару, у лобовій ділянці голови.

— Що це означає? — руки затремтіли.

— Це крововилив у венозній судині мозку. Загальні симптоми: запаморочення, головний біль, нудота, судоми. Можуть також з'явитися речові та чутливі розлади… Коли цей крововилив починає здавлювати мозок, потрібне оперативне втручання.

Аня важко ковтнула, боячись наступних слів.

— Але, як я бачу, здавлення у вас немає. Тому, консервативне лікування у динамічному контролі, вам би не завадило. Треба стежити за станом та самою гематомою, щоб… щоб не сталося гірше.