Один вечір з тобою

Глава 10. Негаразди

Наступного ранку Аня почувалася набагато краще. Запаморочення було незначним, що допомогло боротися зі слабкістю. Вона вже ходила палатою, привела себе до ладу та навіть трохи погуляла в коридорі.

Спершись на підвіконня, роздивлялася бурхливе життя за вікном. Місто вирувало! Пішоходи кудись квапилися, потік автотранспорту не зупинявся, а нахабні голуби плуталися між ногами у натовпі, злітаючи та повертаючись на улюблене місце.

Телефон завібрував у кишені спортивної кофти. Діставши, подивилася на екран. Телефонували з роботи.

— Слухаю, — підняла трубку.

— Анно, добридень, — почула голос секретарки Марії, — як самопочуття?

— Вже краще, дякую! Якісь проблеми? — інтуїція підказувала, що цей дзвінок не просто так.

— Тут така справа… — загаялася. — Ти коли зможеш повернутися до роботи?

— Поки не знаю, ще навіть тиждень не минув. У мене, наче все гаразд з оформленням лікарняного…

— Річ не в ньому. Точніше, в ньому, але не зараз.

— Можеш сказати відверто? — почала дратуватися.

— Можу. Олексій Геннадійович підшукує на твоє місце іншу працівницю, — ніби з провиною, відповіла Марія.

— Чого б це раптом?

— Завал, розумієш? Нікому працювати. Ти єдина на фірмі бухгалтер.

— Розумію, — схилила голову, роздивляючись дивні узори на підлозі. — Когось знайшли?

— Угу. Ти тільки не нервуй, добре? Мені випала доля сповістити тебе, але ж я цього не хотіла, знаю, що тобі і без цих новин не надто весело.

— Маєш рацію, Марі, — видихнула. — Рішення остаточне?

— Я не впевнена. Тобі краще зателефонувати напряму до Олексія, нехай сам відповідає за свої рішення.

— Гаразд, дякую.

— По голосу чую, що засмучена…

— Не турбуйся, Маріє. Я розберусь!

— Скільки разом працюємо, ти за всі проблеми так казала і завжди, дійсно, розбиралася. Скоріше одужуй!

— Обов'язково, бувай.

Вимкнула виклик. «Мало тобі? Отримуй ще!» — подумки гаркнула на себе, й сховала телефон. Роздивлятися гарну осінь та людей більше не хотілося.

Повернувшись у палату, почала збирати речі. Зараз вона зробить так, як сказала! Розв'яже усі свої проблеми, не здасться, буде наполегливою і не втратить робоче місце. Адже зміни для неї, як нові випробовування, а все старе та знайоме — звичне і надійне.

До «сусідки» прийшли родичі, тихий гомін лунав у приміщенні, що дало їй змогу бути непомітною, й складати речі до сумки, без зайвої уваги.

Але, не довго так щастило! Двері відчинилися, й на порозі з'явився капітан Якименко.

«Дідько, що йому знову від мене треба?» — подумала, не підіймаючи погляду до нього.

 — Сергієнко, а що це ви затіяли? Куди збираєтеся? — зі смішком, запитав, однак, швидко змінив тон: — Або вас кудись переводять? Щось не так зі здоров'ям? Наслідки травми?

— З чого б це така турбота, капітане? — хмикнула. — Я наче не бандитка, і не полишаю місце злочину.

— Що ви мелете?

Підійшовши ближче, він схопив Аню за зап'ястя, зупиняючи дії. Вона вирівнялася, пильно подивившись йому в очі. Але, все-таки припинила заштовхувати в сумку все те, що за кілька днів встигли принести батьки та Софія.

— Що сталося? — спокійніше, перепитав Сергій, зовсім іншим тоном голосу.

— Вирішила відповідально ставитися до свого життя! — іронічно сказала, трохи посунувши лікоть, щоб звільнитися від чужих дотиків.

Капітан відпустив її руку, але не звів погляду, ніби очікуючи подальших пояснень.

— Що вам від мене треба? Тільки не кажіть як у кіно, що тут питання ставите лише ви.

— Не скажу, — легенько засміявся. — Хотів дізнатися, як ваші справи, от і все.

— Мої справи? — перепитала. — Буду виписуватися з лікарні, щоб не залишитися без роботи.

— Вас хочуть звільнити? На якій підставі?

— Нікому працювати.

— Це незаконно! — злісно промовив. — На даний час ви на лікарняному. Так?

Аня кивнула, повернувшись до зборів. Несподівано, чоловіка рука опинилася на її плечі. Обернувшись, з подивом подивилась на Сергія.

— Не можна тікати з лікарні, не одужавши, навіть, якщо від цього залежить ваша робота.

— Серйозно? — скинула його руку. — А годувати мене хто буде? Ви?

— А якби і я?

— Мені не до жартів, — буркнула, й обійшовши чоловіка, пішла до умивальника, щоб забрати мило, рушник та косметичку.

— Ви вже були у лікаря? — не вгамовувався Сергій.

— Дідько! — викрикнула так, що всі присутні повернули до неї голови. — Скільки можна запитань? Я на допиті?

— Анно, все гаразд? — покликала жінка з сусіднього ліжка.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше