Частина 7. Нік

  Спостерігаю за тим, як змінюється вираз обличчя моєї дівчинки. Кайфую, що сюрприз вдався на славу. Ідея влаштувати вечірку на честь минулого Дня Народження Ніки виникла спонтанно. Я озвучив її Кості, і дружбан мене підтримав. Тож ми вирішили втекти після першої пари, щоб все як слід підготувати. Тьомич не захотів лишатись сам і впав нам на хвіст. Таким чином, ми втрьох непогано попрацювали – замовили купу гелієвих кульок, якими прикрасили ангар, купили гірлянди, розіслали повідомлення друзям, запросивши їх на вечірку, та підмовили Майю витягти сюди Ніку так, щоб та нічого не запідозрила.

  Ніка широко розкриває очі від здивування. Читаю в її погляді цілу гамму різноманітних почуттів.

- Чекайте, це все для мене? – щиро дивується вона, помічаючи нехитрий декор у вигляді сріблястих кульок, що заповнили приміщення.

  Її питання лишається без відповіді, адже наші друзі по-черзі кидаються до неї, щоб обійняти та привітати. Спершу це роблять одногрупниці, потім Жека з Кирею, після них Тьомич з Майєю, потім Костік. Він затримується довше за інших, міцно обіймаючи мою дівчинку. Блін, добре, шо я тепер знаю про його орієнтацію, інакше б зараз уже згорів від ревнощів.

  Нарешті, настає моя черга наблизитися до красуні. Підходжу до неї на максимально близьку відстань, і дістаю з-за спини букет із ніжно-рожевих півоній.

- Це тобі, - кажу я. – Не знав, які квіти ти любиш. Мені здалось, що півонії тобі личитимуть. Вони такі ж ніжні й красиві, як ти…

  Ніка приймає букет, притискає його до грудей, але не поспішає розглядати квіти. Натомість вона пильно дивиться мені в очі.

- В мене немає слів, - видихає вона. – Ти, ти організував все це для мене?

- А для кого ж іще?

- То це і були твої невідкладні справи?

- Ага. Б’юсь об заклад, ти подумала, що я поморозився, - всміхаюсь я.

  Вона не відповідає, а відводить погляд, чим підтверджує, що саме так і подумала. Ніжно беру її за підборіддя, змушуючи дивитись мені в очі.

- Я ж казав, що нікуди тебе не відпущу.

  Ніка у відповідь часто кліпає, а її щоки вкриваються рум’янцем.

- Я, я, - видихає вона. – Дякую, тобі. Ще ніхто та ніколи нічого подібного для мене не робив.

  Не можу стримати почуттів, а чекати більш підходящий момент сил немає, тож нахиляюся до моєї дівчинки і ніжно цілую її  в губи, які виявляються такими ж смачними та солодкими, як і вперше. Ледве змушую себе від них відірватись. Ніколь ніяковіє та починає озиратись довкола, немов запевняючись, що ніхто не бачив наш поцілунок.

- Хей, припини, - кажу їй. – Ти тепер моя. Я маю намір частенько тебе цілувати. Тож звикай, - підморгую їй. – І навіть не думай надалі допускати думки, що я можу морозитися від тебе.

- Не буду, - відповідає вона зніяковіло.

- Тоді ходім веселитися, - беру її за руку, ведучи за собою в центр залу, де на нас вже чекають друзі.

  Спершу ми втамовуємо апетит, що не на жарт розігрався у всіх присутніх. Щоб догодити кожному, ми замовили кеттерінг з різноманітних м’ясних закусок, а також піцу та суші. Їмо, жартуємо та проголошуємо тости на честь іменинниці. Весь цей час я не відпускаю її від себе, і через це частенько перехоплюю зацікавлені погляди друзів, яким, вочевидь, незвично бачити нас двох разом. Все так швидко змінилося. Я й сам час від часу поглядаю на щасливе обличчя дівчинки, що сидить поруч зі мною, і не вірю, що все це відбувається насправді. Їй добре та весело поруч зі мною. Так, саме зі мною, а не з кимось іншим. Хіба міг я про таке мріяти всього тиждень тому? Ні. Тож даю собі обіцянку робити все задля того, щоб Ніколь ні на секунду не засумнівалася у своєму рішенні зустрічатись зі мною.

  Трохи згодом всі розбиваються по парах. В нашій компанії лишень Костік її не має. Він йде до холодильника, щоб взяти собі холодний напій.

- Я відійду на хвилинку. Ти не проти? – звертається до мене Ніка, встаючи з дивану.

  Звичайно ж, я проти, але хіба можу її стримувати?

- Тільки на хвилинку, - посміхаюсь у відповідь.

  Моя крихітка прямує до Кості, а я спостерігаю за тим, як між ними зав’язується бесіда. Розумію, що цим двом є що обговорити, і готовий дати їм для цього час. Але приблизно через п’ять хвилин мій терпець уривається. Не зважаючи на те, шо Костян гей, я не маю наміру ділити з ним увагу моєї дівчини. Починаю нервово вистукувати ногою по підлозі. Дам їм ще п’ять хвилин і все. Щоб якось згаяти час, дістаю телефон та заходжу в інсту, з подивом виявляючи купу нових повідомлень в діректі. Клікаю на повідомлення від одного з моїх давніх приятелів. Він скинув  посилання на сторінку одного популярного музичного пабліку з дописом «Чувак, хтось з їхніх журналістів, певне, був на вашому концерті».  Переходжу за посиланням, і приємно дивуюся, виявляючи там схвальний відгук та репортаж про наш останній концерт, відео якого виклали в ютюб. Заходжу туди і геть офігіваю. Майже п’ятдесят тисяч переглядів всього за кілька днів. Ого! Оце так успіх! Вирішую, що усі мають про це дізнатись, тож йду до мікрофону. Заодно радіючи тому, що знайшовся вагомий привід знову звернути увагу Ніки на себе.