Особистий наказ

— Панно.. я просто.. я просто хотіла трохи прогулятися біля маєтку..

— Саме тому ти перелазила через паркан?

— Ні, я просто..

— Дивна ти, будь-якому разі, аби я більше такого не бачила

— Т-так панно.. звичайно..

— До речі, сьогодні Орина та Соломія мають поїхати до мого брата, і я хочу аби ти особисто їх супроводжувала

— Панни поїдуть до батька?

— Ні, їх батько вирішив залишитися у Німеччині через робочі справи, вони на якийсь час поїдуть до дядька у інший кінець міста

— Добре панно..

— Ти, маєш їх супроводити, це займе якийсь час, але недовго

— Звичайно панно..

— Тепер йди

Христина тихенько відійшла на декілька кроків назад, а потім попрямувала до виходу. У коридорі вона видихнула, адже все минуло, але на її голову хвалилась нова проблема

— Христю! Ти чого встала ото як укопана?

— Марто, слухай.. а коли Орина та Соломія до пана Семена поїдуть, не знаєш?

— Сьогодні ж наче

— Це то так, але коли саме?

— Та наче години через 3, я то точно не знаю! Ти у панни запитай

— Виходить повернемось.. завтра?

— Десь так, а що?

— Я не встигну.. я ж йому обіцяла..

— Що?

— Та нічого, я піду вже, готувати карету..

Христина швидко вийшла з коридору, але по їх очам було зрозуміло, що вона не рада цьому

— Нє, ну ти чудная..

Так само і Марта зникла з коридору, крокуючи до пральні.

Христина попросила підготувати карету, а сама пішла до своєї кімнати, але не готуватися, вона щось роздумувала 

— Я не встиг цейну до вечора, я обіцяла йому на тому же місці.. що ж робити.. хоча, потім щось придумаю.. зараз треба буде підготуватися, щоб панна не розгнівалась..

Пройшло декілька годин, Христина, Орина та Соломія вже їхали в кареті, та за якийсь час, вони вже приїхали до іншого кінця міста, але дещо пішло не за планом..

— Ми приїхали?

Ситала Орина, недовірливо поглядаючи на Христину

— Так панно, ми вже на місці

— Чудово, я хочу на базар!

— Вибачте панно, на базар?

— А ти що, глуха?! Хочу на базар!

— Але.. пані Наталі не планувала відвозити вас до базару, ви мали поїхати одразу до пана Семена..

— А ти, десь бачиш тут пані Наталі? Я теж ні! Отже ти, маєш слухати мене! 

— Добре панно.. тут.. напевно має бути базар, давайте тоді вийдемо.. й перевіримо?

— Так би й одразу!

Орина перша вибігла з карети, розглядаючи все навколо. Соломія лишень похитала плечима, дивлячись на Христину, й потім після сестри теж вийшла на вулицю, за ними попрямувала вже й Христина

— Панно, ви куди?

— А ти чи не бачиш? Йду до базару

— Але ж..

— Я тут не вперше, тому знаю де він, а ти як звичайнісінька служниця маєш йти за мною мовчки!

— Орино, не розмовляй так!

Сказала Соломія, вона напевно вперше, дійсно заступилася за Христину

— Соломіє, а я не права? Вона вічно лізе туди, куди не треба! І взагалі, ось і базар

Орина показала рукою на скупчення людей, хтось розмовляв, хтось продавал, хтось купував, хтось сварився.

— Панно, вам точно туди треба?

— Ото ж бо! Я хотіла придбати нові прикраси, мої вже застарілі!

Панни попрямували до базару, а Христина ледве встигала за ними. Орина обирала собі прикраси, але жодна з них не запала їй до душі, окрім однієї. Панна разом із сестрою та Христиною вишикувалися в чергу, яка з часом се зменшувалась, але перед ними, ще залишалась одна жінка, яка теж, обирала собі прикраси.

— Я напевно, його візьму, скільки коштує?

Запитала жінка років 40, що була вдягнена у звичайненький блакитний сарафан з гарними візерунками, у неї були темно-сірі очі та русяве волосся, що правда воно було у зачісці

— 1 карбованець!

— 1? Вчора наче половину коштувало..

— Жіночко, ви брати будете, чи продовжите за грошину думати?

Крикнула Орина позаду

— Я взагалі-то обираю, що буду брати. Дайте мені то намисто все-таки, ось гроші

— Яке ще намисто? Це я взагалі-то його ще з черги побачила! Воно моє!

— Дівчино яка різниця хто перший побачив, я його зараз вже купую 

— Скільки воно там коштує? 1 карбованець? А я 2 дам!

— Ви торгувтись вирішили?!

Жінка обурено подивилась на Орину, а потім на продавчиню, але та була не засмучена 

— Ну.. 2 так 2, тримайте

Відповіла продавчиня 

— А я 3 дам!

З крикнула жінка, даючи гроші

— А я хоть 10! Ось тримайте, мені не шкода!

— 10 карбованців за намисто? Орино, може ходімо? До того ж жінка вже майже купила його

Тихенько сказала Соломія

— А ти мені ще вказувати будеш?! Ось гроші! Намисто моє!

Продавчиня недовго думаючи віддала намисто Орині, за що в обмін взяла гроші 

— Теж мені!

Ообурено сказала жінка й швидко пішла геть з черги

— Вибачте нам!

Крикнула Христина, але її вже ніхто й не чув. Дівчина з Ориною та Соломією теж незабаром зникли як з черги, так і з самого базару. Вони пішли до будинку пана Семена, що якраз був неподалік від базару, це був двоповерховий будинок, але не занадто великий. Він був на тодішню моду трохи старенький, але навіть ззовні був доволі непоганий, на вулиці їх вже чекав пан Семен 

— Добрий вечір! Гостям раді!

— Доброго вечора пане!

Відповіла Христина, стоючи позаду Орини та Соломії

— Доброго вечора дядьку Семене!

Сказали дівчата одночасно. Пан Семен обійняв племінниць та запросив їх до хати, це був дуже привітний чоловік років 40, гарно одягнутий з чорнявим волоссям. Усередині будинок був просторий та гарний, не маєток звичайно, але Христині сподобався. Пан Семен запросив гостей до столу

— Гості любі, я дуже щасливий, що ви до мене завітали! Я буду лишень радий вас зустріть! Але зараз, я хотів вас з деким познайомити, Варваро! Заходь!

За мить, настрій гостей неначе перевернувся, принаймні усмішка Орини так точно, адже за лічені секунди до кімнати зайшла..