Глава 11. Важкий день

Аня ніяк не могла вмоститись на своєму незручному ліжку із сітки рабиця. На обидва боки вже давило, а на спині спати було просто не зручно. Вона підвелась і оглянула спальню. Наче всі діти спали. Переконавшись в тому, що ніхто за нею не слідкує, вона дістала з тумбочки телефон. Тут заборонялось користуватися телефоном, але Аня примудрилась його пронести і сховати серед своїх речей. Це був простий телефон із мінімальною кількістю функцій. Дівчинка набрала номер.

- Мамо, привіт. Як ти? У тебе все добре? – почувши голос матері в слухавці образу спитала дівчинка.

- Привіт, моя люба. У тебе все нормально? – здивована запитанню доньки, перепитала мати.

- Я за тебе хвилююсь, - відповіла Аня і заплакала.

- Моє сонечко!

- Я просто вже скучила за тобою і хочу до тебе. Хочу, щоб ти мене обійняла.

- Я також за тобою скучила, моя донечко. Тебе там ніхто з діток не ображає?

- Хлопчик один. Він вкрав мого ведмедика і не захотів віддавати. Мені було шкода ведмедика, і я на нього сильно розсердилася. Так сильно, що навіть хотіла вдарити цього Ваню!

- Анюта, та ти що? Як це? Ти ж добра та чемна дівчинка?!

- Я не знаю, мамо, просто розсердилася і все! Я так хотіла, щоб ти була поруч і мене пожаліла.

- Ви з ним вже помирилися?

- Ні. Я на нього ще ображаюся.

- Давай, я тобі казку розповім? Ти заспокоїшся і заснеш. Яку ти хочеш?

- Розкажи про дракона.

- Знову? Давай якусь іншу.

- Я хочу про дракона, - неухильно відповіла дівчинка і додала, - тільки з того місця, де ми зупинились минулого разу.

- Ну добре, слухай. Після того, як сили природи покарали дракона за зло, яке він завдавав людям і зробили його маленьким, він оселився в печері і став жити один, поки одного разу не познайомився з дівчинкою, яка збирала щодня хмиз біля його печери і наважилась з ним товаришувати.

- Чому ти живеш один? – запитала дівчинка дракона.

- Тому що мене всі бояться і обходять стороною, - відповів дракон.

- Але ти ж такий маленький і зовсім нешкідливий, як ти можеш заподіяти комусь зло?. Напевно, ти просто невдаха дракон, як моє кошеня, якому собаки відірвали хвіст.. Кому потрібне кошеня без хвоста? Ось, я і взяла його до нас жити. Яка мені різниця, є у нього хвіст чи ні, головне, що я його люблю!

- Як саме ти його любиш? Що ти для цього робиш? – перепитав дівчинку дракон.

- Нічого. Просто люблю. А він це знає і йому добре на душі. А якщо тебе ніхто не любить, то це дуже боляче і навіть можна захворіти. Ось тебе хтось любить? – запитала у дракона дівчинка.

- Мене? А за що мене любити? Мене всі бояться. Значить поважають!

- Мій дракон! Який же ти бідненький! Напевно, тому ти і став таким маленьким, тому що захворів. Нічого, я буду тебе любити! Ти одужаєш і знову виростеш.

Весь цей час Аня уважно слухала маму у слухавку, зручно вмостившись на незручному ліжку, поклавши телефон під вухо на подушку, щоб ніхто раптом не помітив його. Після цих слів дівчинка перебила мати і запитала:

- Мама, виходить дракону потрібен був друг, який би його просто любив і сприймав його таким, як він є?

- Виходить так, - відповіла мати на іншому кінці слухавки.

- Добре. Продовжуй. Що було далі?

Мати продовжила розповідати казочку, а дівчинка, заспокоївшись від своїх дитячих звитяг, уважно слухала.

- Дівчинка часто-густо приходила до дракона. Наводила порядок у нього в печері: викидала залишки їжі і прибирала всюди золу. Але він постійно робив їй зло. Одного разу він спалив своїм вогнем весь хмиз, який вона збирала цілий день. Іншим разом він налякав її так сильно, що дівчинка впала і розбила собі коліно до крові, а дракон сів і голосно сміявся. Іншого разу дівчинка прийшла, а дракон сховався. Дівчинка довго його шукала, а він дивився на неї з-за каменя і не захотів вийти, і вона почала хвилюватись, що з ним щось сталось. Дракон спеціально робив боляче, бо не вірив, що хто-небудь може з ним дружити по-справжньому. Але дракон навіть не помітив, як сам прив'язався до дівчинки.. Одного разу вона не прийшла і дракон злякався. Він подумав, що можливо так сильно образив дівчинку, що вона не буде з ним більше товаришувати. Він полетів її розшукувати. І коли зайшов до її хати, побачив, що дівчинка лежала на ліжку. Вона була дуже хвора і слаба. У неї був жар, а в хатинці стояв сильних холод. Дракон кинувся розпалювати грубку, дихнувши своїм полум'ям, а також почав готувати зілля.

- Навіщо ти це все робиш? – запитала дівчинка.

- Тобі ж це потрібно. Я хочу тобі допомогти! – відповів дівчинці дракон.

Цієї самої миті дракон почав рости. Він зрозумів, що завдяки дівчинці став добрим і його прокляття біло зруйновано...

- Дякую мамо. Я буду вже спати, - сказала Аня в слухавку.

- Відпочивай, люба, - почувся мамин голос.

Аня сховала телефон у свою схованку і повернувшись на бочок, заснула.

Вона не встигла навіть зрозуміти, поспала вона хоч трохи чи ні, скільки минуло часу після розмови з мамою, як гучний плач вирвав її зі сну. Вона сіла на ліжко і подивилась навколо. Всі діти солодко спали. У відчинені двері Аня побачила виховательку, яка плакала в сусідній кімнаті по коридору. Дівчинка підвелась і тихесенько підійшла до дверей виховательки. Та видно не помітила, як її двері відчинились, бо сиділа спиною до них. Аня підійшла ближче і побачила у отвір дверей виховательку, яка гладила світлину, на які був зображений хлопчик і дівчинка, та плакала над світлиною, гладячи її.