Глава 9. «Дитинство»

Далеко в лісі, серед дерев ледве помітно для очей, стояла стара будівля з білими колонами. На вулиці біля будівлі знаходився дитячий майданчик. На якому височіла дитяча гірка, спуск якої різко обривався в пісок. Праворуч знаходилось закинуте складське приміщення, біля якого лежить багато побутового сміття. Перед вхідними дверима висіла вивіска: "Дитинство". Центр психологічної допомоги дітям». Ані це місце одразу не сподобалось. На вулиці у дворі не було жодної живої особи і віялось якоюсь самотністю.

Мати разом з дівчинкою відчинили масивні дерев’яні двері з величезною ручкою через усі двері. Опинившись в середині, дівчинка звернула увагу на те, що вся підлога приміщення була вкрита старими килимами. Попід стінами стояли ігрові мішки для сидіння. Діти валялись на цих мішках і перекочувались на них по підлозі. Деякі сиділи, деякі лежали у вигляді зірочки. Стояв галас на весь поверх. Була перерва.

Мати взяла Аню за руку і завела в якусь кімнату. Одразу за дверима стояв стіл, за яким сиділа літня жіночка. Це була старша вихователька, - так подумала Аня. Мати привіталась, дістала із сумки папку і протягнула жінці.

- Добридень. Нас направили до вас. Ось необхідні документи.

- Як тебе звати? – звертаючись до Ані одразу запитала жіночка.

- Аня.

- Який у тебе гарний ведмедик. Де ти його взяла? – спитала вихователька, звернув увагу на іграшку, яку міцно тримала в руках дівчинка.

- Це мені бабуся подарувала.

- Аня, ми тут допомагаємо таким діткам, як ти. Хочеш познайомитися з іншими дітками? У тебе з’являться нові друзі.

- Хочу.

- Тоді йди знайомся з дітками.

Аня пройшла в кімнату, в якій було чимало дітей, які займалися своїми справами.  

- Я хотіла вам сказати, що нас направили до вас, через те, що у Ані почалися ускладненні із здоров'ям. Її переслідують кошмарні спогади і вона не може спати. Тут у справі все є. Але я просто хотіла вас поросити бути з нею трошки ніжнішою, бо її відчуття зараз дуже загострені і вона може дивно на будь-що відреагувати, - сказала мами з надією і простягнула виховательці папу-справу.

- Тут усі діти такі. Йдіть. Розберемося, - сухо відповіла жіночка.

- Просто я хотіла сказати, щоб ви поставились до неї з розумінням, - додала мати виходячи в двері та зупинившись і поглянувши на Аню вслід.

- Ви, мамочко, швидше йдіть, поки дівчинка не почала плакати, - дуже холодно додала вихователька.

Мати пішла по справах, залишивши донечку наодинці з "Дитинством".