Глава 4. Кошмар з минулого

Аніна родина тікала з міста, яке щодня обстрілювали, майже нічогісінько з собою не прихопивши. Вони прокинулися від страшного грохоту, який пролунав на вулиці. Ракета влучила у Будинок Побуту. Це остаточно переконало батька, що треба терміново тікати з міста, і очікувати на краще вже марно. Сівши в свій автомобіль, вони поїхали з міста.

Аня сиділа на задньому сидінні. Тато згорнув її з ліжка як вона спала, з плюшевим ведмедиком в руках. Фактично Аня прокинулась лише в машині і довго не могла збагнути, що відбувається. Засинала вона в ліжку, а прокинулась в машині. Батьки були дуже напружені і весь час вдивлялися в дорогу та по сторонам. Раптом тато почав повільно гальмувати, наче на дорозі побачив якусь перешкоду. Аня подивилася на дорогу і побачила, що дорогу перегородили озброєні люди і махали рукою, вказуючи, щоб тато зупинявся.

- Хто ці люди? – перелякано запитала в батька мати.

- Донечка, сховайся, будь ласка і жодного звуку! Сиди, як мишка! – повернувшись назад до Ані, промовила налякана мати, а потім звернувшись до чоловіка, додала, - Що нам робити? Як нам поводитися?

- Не знаю!

Величезний огрядний чоловік з автоматом на грудях вийшов прямісінько на дорогу та перегородив її своїм тілом, вимагаючи зупинитися і тримаючи напоготові автомат. В машині повисла тиша. Тато обережно тиснув на гальма не намагаючись різко зупинятися, щоб не викликати більше проблем. Цієї миті ззаду тишу розірвала Аня, промовивши голосно.

- Я знаю, що зробити! Його потрібно просто обійняти. Він стане добрим і нас відпустить!

Не встигла машина зупинитися, як Аня швидко вийшла з машини, широко відчинивши двері, і пішла назустріч озброєній людині швидким кроком. Грузний чоловік, який перегородив шлях машині, в подиві зупинився і застиг, продовжуючи дивитися на дівчинку, яка привітно посміхалась та йшла до нього назустріч з витягнутими вперед руками.

- Аня, ти куди? Зупинись! Аня, назад! Повернись! – встигнула лиши крикнути мама, сидячі в машині.

Цієї самої миті почався обстріл. Люди зі зброєю розбіглися в різні боки від дороги. Перелякана Аня не встигла навіть зрозуміти, що відбувається і просто застигла на місті. По небу літав дракон і жбурляв вогняні кулі. Тінь від нього вкривала землю і затуляла сонце. Аня щосили закричала до нього і почула у відповідь гуркотіння.

- Навіщо ти напав на нашу сім'ю? Що ми тобі зробили? Навіщо ти вбиваєш людей? Чому в тобі стільки зла? – кричала Аня.

- Я не зло. Я - відплата. Зло живе в людях. Я лише очищаю землю, - відповів дракон.

- Але ж є і хороші люди. Чому ти їм робиш погано?

- Погано люди роблять самі собі через свою гордість та жадібність. Я лише покликаний стежити за тим, щоб зло не поширювалося.

- Це не правда! Я не така! – сміливо відповіла Аня.

- Ти ще не знаєш, яка ти насправді. Ти побачиш це, коли почнеш втрачати те, що найбільше любиш.

- Ти спеціально так говориш, щоб я боялася! Відчепися від нас!

Аня занесла руку з ведмедиком та жбурнула іграшку в дракона, і почала плакати. Цієї миті до Ані підбігла мати, та схопивши її, притулила міцно до грудей. Аня відчула ніжний дотик маминих рук, але не могла поворухнутися. Мати підхопила дівчинку і притулила міцно до себе....

Аня прокинулась. Мами сиділа біля неї на ліжку та ніжно торкалась своєю рукою її обличчя.