Розділ 24

— На жаль для тебе, я не та, хто віддається легко, — сказала я, зібравшись до сил, — і не планую змінювати свою позицію.

Він знову нахилив голову, якби обмірковуючи наступний крок. Його погляд залишався стійким, але в ньому була певна непевність, яку я вловила.

— Моя мета — взнати правду, і ти можеш бути частиною цього, — сказав він.

— Я не вірю тобі, Аввадон. А часом не саме ти забрав у мене пам'ять і тепер говориш про правду? Навіть якщо ти сам втратив її, це не виправдовує твої дії, — відповіла я, тримаючи погляд наполегливо.

Він гучно розсміявся.

Я прогадала.

Він відкинувся на стіну і подивився на мене з невеликим виразом втоми на обличчі.

— Я слухаю, але не обіцяю вірити тобі беззастережно, — промовила холодно я.

Він відвів погляд вбік та схопив мене за руку.

— Пішли на гору, — наказав роздратовано він.

Ми рушили вгору, піднімаючись по старих сходах лабораторії. Лабораторія виглядала так, наче час зупинився тут десятиліття тому. Він далі стискав мою руку, і я відчувала, що це його спроба контролю над ситуацією.

— Що ти робиш в цій лабораторії? — перебила я мовчання, пробуючи витягти хоча б краплю інформації.

— Мені треба виявити, що тут трапилося в той час, коли ти втратила пам'ять, — відповів Аввадон, не відводячи погляд від передньої двері лабораторії.

— Та чому ти приховуєш це від мене? Яка твоя мета? — запитала я, тримаючи пильний погляд на ньому.

— Ти знаєш, що мені не варто тобі довіряти повністю, — відповів він і доторкнувся до консолі на стіні, активуючи електронне замикання.

Ми ввійшли в лабораторію, і мій погляд враз впав на складні пристрої та екрани, освітлених блідим синім світлом.

— Тут здійснюються дослідження, які перевищують твоє уявлення, — сказав він.

— Але це не виправдовує твою таємничість. Якщо ми обидва втратили пам'ять, то чому ми не можемо спільно шукати відповіді? — запитала я.

Аввадон замислився, але не відповів. Замість цього він крокував до одного з комп'ютерів та почав діставати дані з архіву.

— Є речі, які тобі краще не знати, — сказав він.

— Ти не можеш вирішувати за мене, — відповіла я рішуче.

Він висунувся вперед і підійшов до мене, тримаючи папір, де вже мерехтіли численні дані та графіки.

— Дивись, тут інформація про те, що ти дізналася перед зникненням пам'яті. Тобі це обов'язково цікаво, — сказав він, протягуючи мені аркуш.

Я взяла папір і швидко пробіглася поглядом по тексту. З моїм ім'ям та датою. Якісь загадкові назви та коди. Це було те, що я вивчала перед тим, як стерлася моя пам'ять.

— І що я маю з цим робити? — запитала я.

Аввадон поглянув на мене з виразом очікування.

— Татко дав доступ до своєї лабораторії? — запитала в нього я та закотила очі, — що ще виробляє Black&White?

— Я не буду відповідати, — відповів холодно він.

— І чому ти мене сюди привів? — поцікавилась в нього я.

— Мого батька вбили, — сказав спокійно він.

— Мені дуже шкода, — прошепотіла я та відвела погляд.

— Нічого страшного, ми не були близькими, — промовив Аввадон, — але його смерть залишила мене з безліччю питань.Тобі може бути важко зрозуміти, але є сили, які прагнуть заволодіти тим, що тут знаходиться, і я не можу ризикувати, щоб ти опинилася знову в їхніх руках, — пояснив він.

Я спостерігала за його обличчям, намагаючись розгадати, наскільки йому можна вірити. Він, схоже, дійсно прагнув знайти правду, але його методи залишались непередбачуваними.

— Ти можеш допомогти мені в цьому розслідуванні, — сказав він, звертаючи погляд на мене.

— І як я можу бути впевнена, що ти не використаєш мої знання проти мене? — запитала я, зберігаючи обережність.

— Тобі треба вірити мені на слово. Моя мета — не тільки зберегти тобі життя, але і знайти відповіді, — відповів він.

Я оглянулась довкола і заговорила:

— Ще щось потрібно? — поцікавилась в нього я.

— Флеш-карта мого батька і його дозвіл на доступ зникли, — сказав холодно Аввадон.

— Це означає що мені потрібно їх знайти, — промовила я.

— Ти повністю права, — прокоментував він.

Ми продовжили переглядати дані на комп'ютері, вибираючи можливі сліди і зв'язки. Напружений момент перетворився на спільне розслідування.

— Ти можеш почати з розділу, де є дані про мої останні дні перед втратою пам'яті, — запропонувала я, сподіваючись відшукати хоч якийсь слід.

Аввадон нахилився до екрану, ретельно вивчаючи інформацію.

— Якщо ми хочемо розкрити правду, нам доведеться діяти разом, — заявив Аввадон, перериваючи мої думки.

— Та я не хочу бути лише інструментом твоїх планів. Якщо ми працюємо разом, то це все має бути рівноправно, — відповіла я, підкреслюючи важливість моєї незалежності.

Він знову посміхнувся, але цього разу більш доброзичливо.

— Так, я поважаю твою рішучість. Ми можемо домовитися про умови співпраці, — проголосив він.

Ми обидва затихли, поринувши в свої думки. Лабораторія мовчазно свідчила про давні події, які можуть взяти свій початок тут. Я відчувала, що вже не маю іншого виходу, крім як прийняти умови співпраці з Аввадоном, хоча й зберігала свою обережність.

— Добре, умови співпраці. Я працюю з тобою, але це не означає, що я відмовляюсь від своєї незалежності. Ми розкриватимемо правду разом, але ти повинен поважати мої рішення, — сказала холодно я.

Аввадон виглядав, ніби він очікував такого визначеного ставлення. Він погодився, махнувши головою і сказав:

— Відвезти тебе додому? — запропонував він.

— Так, — погодилась я.

— Може краще забереш свої речі та переїдеш до мене, — сказав холодно він.

— Ні, — відповіла я та закотила очі.