Розділ 18

Я вийшла на вулицю. Почався дощ. Дідько! Я стояла і на щось чекала. В далині я помітила Аввадона. Він стояв з парасолею в руках. Я підбігла до нього. Він акуратно притиснув мене рукою до себе та заговорив:

— Зараз приїде машина, — сказав холодно я.

— Холодно, — прошепотіла я.

— Ти зробила правильний вибір, — промовив тихо він.

— Звідки знаєш? — поцікавилась я.

— Тому, що я довіряю тобі, — відповів він.

Майже відразу приїхав чорний автомобіль. Аввадон склав парасольку і повернувся до мене. Він доторкнувся до моєї шиї та заглянув мені в очі.

— Нам час іти, — сказав він.

— Куди ми йдемо? — запитала я, намагаючись розгледіти власне відображення в його очах.

Аввадон усміхнувся, але його усмішка була якось непевною.

— Туди, де ти будеш в безпеці, — відповів він загадково.

— В тебе в квартирі тільки одне ліжко, — прошипіла я та відвела погляд вбік.

— Хочеш, можеш спати з мною, — запропонував спокійно він.

— Тоді я не засну, — прошепотіла я, — я забираю собі диван.

Ми в супроводі дощу піднялися в чорний автомобіль. Мокре волосся прилипло до обличчя, і  відчувала, як краплі дощу ковзали по шкірі. Я сіла в разом з ним всередину автомобілю, а він передав мені келих шампанського.

— Що там з Рояловою справою? — поцікавилась я.

— В мене є записи з лікарні, — відповів холодно він, після чого показав мені відео на голограмі, — його вбила якась дівчина.

— Не може бути, — прошепотіла я.

— Ти її знаєш? — запитав Аввадон.

— Це Пандора, — промовила я та стиснула щелепу, — я підозрювала що вона жива, але…

— Не знала, що вона вбила Рояла, — прокоментувала я.

— Я також не підозрював цього, — сказав холодно він.

— А що там з Ноут? — поцікавилась я.

— Вона зникла, — відповів спокійно він, після чого продовжив, — я навіть не підозрюю що сталось.

— Прекрасно, — прошепотіла я.

Відчувалося, що в автомобілі панує напружена тиша, яка тільки підсилювалася монотонним шумом дощу, який бився об авто. Моя голова була повна запитань, але відповіді здавалися надто віддаленими.

За кілька хвилин ми приїхали до невеликого особняка, прихованого серед високих дерев та вологих хмар. Аввадон вийшов першим і відкрив мені двері. Я увійшла, і він слідом за мною. Всередині було тепло, але атмосфера лише поглиблювала моє відчуття неспокою.

— Ти в безпеці тут, — сказав він, закриваючи за собою двері.

— Що тут взагалі відбувається? — запитала я, зберігаючи певну дистанцію.

— Занадто багато, щоб пояснити зараз, — відповів він, і його погляд став серйозним. — Тобі краще залишити минуле за собою. Ти вже потрапила у цю гру, і ми повинні бути обережні.

— Але ти говорив що ми поїдемо до квартири, — прошепотіла я.

Я покивала головою, хоча багато з того, що трапилося, залишалося для мене загадкою. Його слова мали певну вагу, і мені здавалося, що він приховує від мене якийсь секрет.

Ми пройшли вздовж коридору, який веде до великої кімнати. Інтер'єр був дуже сучасним і стильним, але при цьому виражав ауру таємничості. Я розглядала кожен деталь, намагаючись зрозуміти, куди я потрапила.

— Ти можеш залишити свій мокрий одяг тут, — сказав він, вказуючи на стіл, де лежав одяг для зміни.

— Залишишся тут, щоб на мене пялитись? — поцікавилась я.

Він усміхнувся і вийшов.

Я подякувала йому і швидко змінила одяг. Коли я повернулася, він стояв, тримаючи щось в руках.

— Це для тебе, — сказав він, вручаючи мені таємничий предмет.

Я миттю відкрила коробочку і побачила всередині розкішне намисто з світло фіолетовими каменями. Вони блищали в слабкому світлі кімнати, створюючи чарівний вигляд.

— Це для тебе, щоб ти завжди пам’ятала, що ти особлива, — сказав Аввадон.

Я здивовано дивилася на намисто, не вірячи своїм очам.

— Це прекрасно, але чому ти це мені даруєш? — запитала я, ще не встигнувши оцінити всю красу подарунка.

— Тому що можу, — відповів він.

— Якщо надієшся, що зможеш мене купити, пам’ятай, що я працюю на того, хто платить більше, — сказала я та усміхнулась.

— Я покажу тобі твою кімнату, — сказав він та взяв мене за руку.

Він привів мене в простору спальню з великим ліжком, прикритим вишуканими рушниками і пухнастими подушками. Вікна були зачинені, і я відчула, як віддалений грім доносився ззовні.

— Ось твоє тимчасове житло, — сказав Аввадон, вказуючи на ліжко, — тут ти можеш відпочити і зібрати свої думки. Я забезпечу тобі все необхідне.

Я погодилася і сіла на ліжко, тримаючи в руках намисто, яке мені подарував Аввадон. Він залишив кімнату, зачинивши за собою двері. Помітивши, що вікно було закрите, я розчинила його, дозволяючи світлу і свіжому повітрю наповнити простір.

Віддаючись думкам, я розглядала намисто. 

Чому саме він вручив такий коштовний подарунок? 

Чи може це було просто його спробою виграти мою довіру?

Через деякий час двері кімнати легко відчинилися, і Аввадон знову з'явився. Він приніс з собою чашу чаю та тарілку фруктів.

— Тобі може знадобитися трошки сили, — сказав він, ставлячи чашу на столик біля ліжка.

Я вдячно усміхнулася і взяла чашу в руки. Запах чаю розповсюдився по кімнаті, доповнюючи атмосферу тепла та затишку.

— Дякую, — відповіла я, смакуючи гарячий напій.

Я пила чай. Аввадон сів поруч, і ми мовчки насолоджувалися теплом кімнати і смаком чаю.

— Ти добре виглядаєш у цьому намисті, — промовив він, спостерігаючи за моїми реакціями.

— Дякую за подарунок. Він дійсно дуже гарний, — відповіла я, уважно розглядаючи деталі намиста.

Він заглянув мені в очі та доркнувся своїми холодними пальцями до мого обличчя. Я опустила погляд і затримала дихання.

— Я говорив що ти красива, — прошепотів він.

Я почервоніла та підвела погляд, щоб заглянути в його очі.