Мережа

Розділ 16

Я вже нічого не чула. Світ зовсім зник, забравши з собою неприємний дзвін в вухах. Я наче спала. Я оглянулась довкола та побачила перед собою Пандору. Але з нею щось було не так. Вона була вже трохи розмитою.

— Що відбувається? — запитала здивовано я.

— Був вибух, тебе поранили, — пояснила вона.

— Ні, — сказала я, після чого додала, — що з тобою?

— Нічого страшного, — відповіла вона, — зараз ти важливіше.

— Я знайшла коди, — повідомила її я.

— Знаю, — прошепотіла вона, — нам час в дорогу.

— Куди? — поцікавилась я.

— Зараз взнаєш, — промовила вона та взяла мене за руку.

Я не знала де була. Це був точно не мій спогад. Я дивилась в тілі Вінтерроуза на зовсім молоду Дживон. Він перевів погляд на комп’ютер з зображенням ДНК. Він оглянув всю лабораторію та зробивши коло по ній, після чого заговорив:

— Дживон, ти зробила правильний вибір. Твоя ДНК відповідає всім параметрам. Ти готова до наступного етапу? — поцікавився він.

— Що саме я повинна робити? — запитала Дживон.

— Ти повинна взяти участь у проєкті "Еволюція". Ти станеш частиною експерименту, який змінить твоє життя і життя всього людства, — відповів Вінтерроуз, не випускаючи з рук свою паперову теку.

Дживон поглянула на нього. В її очах було суміш відданості та тривоги.

— Я не знаю, на що я йду, але я знаю, що моя ДНК може допомогти, — сказала Дживон, виражаючи впевненість.

Вінтерроуз усміхнувся і подав їй документи для підпису.

— Ти зробила мудрий вибір, Дживон. Після цього твоє життя зазнає кардинальних змін, і ти станеш свідком переважного етапу еволюції людства. Ти будеш піонером нового етапу, — він пояснив, коли вона підписувала документи.

Мені було цікаво, що це за проєкт "Еволюція", але Вінтерроуз не розкривав більше деталей. Він лише вказав на те, що це справа великого значення, і далі деталі будуть розкриті під час самого експерименту.

Все змінилось знову. Я знов огледілась. Я дитина. Так дивно. Я була в школі. Ні, не дитина. Мені шістнадцять! Той день коли мене покинули. От тому я плачу та стискаю в руці валізу. Тут і так більшість з всього шкільне приладдя. Я була «невдалою» дитиною. 

Чужою для її чоловіка.

Не достатньо доброю для неї.

А Пандора йде тримаючись за руку з Ноут і регоче.

Джей з’явився наче нізвідки і вихопив в мене валізу. Я обняла його, а він заговорив:

— Думав ти тут не з’явишся, після вчорашнього, — прокоментував він.

— Я провалила екзамен, знаю, — прошепотіла я.

— В тебе середній бал був 80% і ти кажеш, що провалила? — здивовано прокричав він.

— Так, — відповіла я.

— Тоді до мене на хату, якщо гадюка тебе помітить, проснешся в дурдомі, — пожартував він.

— Тоді погнали! — закричала я, — на хрін школу! 

— Тихіше, — попросив він, — мені ще тут три місяці довчитись треба.

— Тобі пощастило, — сказала я, — тобі вісімнадцять. А мені що робити?

— Ну, кинь школу, — порадив він, — ти і так на пів найманка, на пів кібердетектив. Тобі та школа потрібна, як мертвому гроші.

Пандора та Ноут продовжували реготати, а ми з Джеєм направилися до його будинку. По дорозі він розповів мені, що вчорашній екзамен — лише дурниця, і що у нього для мене є план.

Але я знову не змогла насолодитись приємним минулим. Я була в відділу за серйозну статтю. Шляк би їх трафив! Робота в мене така, ну везла я партію пушок заборонених пушок, а хто говорив що за це загребуть?

Чоловік середнього віку наблизився до мене, тримаючи теку в руках. За коротку мить тиші, він заговорив:

— Ексенайт Джи Юн, ви знаєте за що були затримані? — запитав він.

— Так, — відповіла впевнено я, — але для чого, аж майор Організації прийшов зі мною теревенити?

— Я прийшов з пропозицією, від якої не можна відмовитись, — сказав він та усміхнувся.

— Я можу ознайомитись з усіма документами та порадитись з адвокатом, щоб внести корективи? — поцікавилась я.

— Документів немає, — промовив він, — так чи ні?

— Для чого вам я? — запитала я.

— Ти дочка одного важливого персонажа, треба організувати підставу, — пояснив він, — готова? 

— Але мені нічого не відомо про жодні підстави, — заперечила я.

— Це не проблема. Ми вже все обдумали. Тобі потрібно буде виконати завдання для нас, і ми створимо тобі відповідне алібі, — продовжив майор.

Я замислилася. З одного боку, це було надто ризиковано і неетично, а з іншого — це може бути виходом з непростої ситуації.

— Тобі доведеться допомогти нам у виконанні завдання. Ми знаємо, що ти все вмієш, — додав він, якби читаючи мої думки.

— Якщо я згодна, що мені за це буде, як ви мені подякуєте, адже це для мене не безперешкодно, — вимагала я.

— Зараз це не має значення. Важливо, щоб ти зробила свою частину угоди, — суворо сказав він.

Мені доводилося вибирати між ризиком і власною свободою, вагалася, але кінець кінцем згодилася.

— Добре, я вам допоможу. Але згодна лише за умови, що ви виконаєте свою обіцянку, — заявила я.

Майор усміхнувся, та цей усміх був якось непривітний.

— Ти не розумієш, як це працює, але ти будеш нам вдячна за те, ким ти станеш, — прошепотів він.

Спогад миттю розсипався. 

Я оглянулась довкола. Це було місце під дивним, зламаним скляним куполом. В центрі стояла Пандора. Наче ще жила… 

Я підійшла до неї і з усіх сил обняла. 

Й завагалась.

Вона не просто вірус в моїй голові. 

Вона жила.

Вона моя сестра.

І хоч ми не знали один одного, в нас був ще один короткий шанс.

— Не йди! — прокричала я, — не залишай мене саму!

— Ти не сама, — прошепотіла вона, — в тебе є Джей, Аввадон…

— Джей зіп’ється, а Аввадон лиш втратить інвестицію, — сказала я, — в нас буде ще один шанс. Один маленький шанс. Проживемо рік, а тоді вб’юсь, щоб ми не страждали.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше