Пролог

Так, то таки не найкраща ідея — чекати на чоловіка просто в його ліжку. Ну принаймні якщо ти без дозволу вламуєшся до його номера лише задля того, аби всього-на-всього поговорити. Але він не залишив мені вибору!

Той нахабний дідуган-дракон, у якого, напевно, піднімається хіба що лише тиск, видворив нас із подругою з готелю! І все через те, що Еллен, зараза, стріляла оченятами його охоронцеві. Розверещався так, наче ми залізли до нього в кишені, які в пристойних драконів завжди набиті золотом. Аж раптом з боку коридору чути чиїсь кроки. І вони геть не схожі на старечі — занадто впевнені. Може, охоронець побачив, коли я лізла по стіні? Завмираю. Усвідомлюю, що час бігти. Кидаю погляд на балкон, але… Двері відчиняються раніше, ніж я встигаю зробити бодай крок.

На порозі з’являється чоловік. Високий, зі світлим волоссям, підстриженим «їжачком». Високі вилиці над злегка запалими щоками утворюють сурові, правильні риси привабливого обличчя. На вигляд йому виявилося років тридцять — тридцять п’ять. Словом, характеристика «старигана-дракона» тепер була тут дещо недоречною, а радше — комічно абсурдною.

Ми пильно вдивляємося одне в одного. На чолі незнайомця залягла тривожна складка. Він примружується, не зводячи з мене очей. А я вловлюю відчуття легкого тремтіння, що охопило напружене тіло. Мимоволі піддаюся владі того небезпечного погляду. Пронизливого.

— Якого бриха ви тут робите? — проричав він. І разом із його зверненням неначе хвилею до мене спрямувався потік дивовижної енергії від нього.

Не інакше як звір перед стрибком. І не простий звір — дракон! Такий привабливий дракон!.. Так і кортить стягнути з нього сорочку, крізь яку видніється накачане чоловіче тіло. Кинути його на те ліжко і…

— Кхм, — кашлянув чоловік, чим змусив мене підвести очі, що безсоромно поволі зісковзнули по ньому до широкого чорного ременя на білих брюках.

Завмираю під його поглядом знов. Неначе у владі гіпнозу — не в змозі й поворухнутися. Одна мить — і він поруч зі мною. Нависає всією масою свого тіла, а моє бажання роздягнути його й обмацати зростає в геометричній прогресії. Р-р-р!

— Повторюю, що ви тут робите? — він гарчить наді мною.

А в мене порожнеча в голові. Всі слова просто таки зрадницьки зникли без сліду — все те, що я збиралася промовити. Серце розгублено б’ється в грудях, дихання збилося. І все ж таки я збираю до купи свої сили й, здалося, вивільняюся з його міцних рук (хоча ті нахабні дотики було домальовано вже у моїй розпаленій уяві — на жаль). Прагну відскочити, забувши й про свою порвану спідницю, й мало не врізаюся головою йому в підборіддя.

— А якого бриха нас виганяють із готелю?

Так, Веріссо! Найкращий захист — це напад. Он як у нього очі округлилися!

— Тобто? — перепитує він. А потім раптом насувається на мене й шипить загрозливим тоном, — Ви самі підете чи мені виштовхати вас?

— Зачекайте! — мій голос тремтить, але кров скипає, надаючи сил. — Я прийшла лише поговорити! І перепросити!

Ще трохи — і точно дам волю емоціям і випущу пару! Він здивовано хмуриться, а в мене дедалі дужче закрадаються підозри, що я помилилася номером… І чому, власне, я вирішила, що той скандальний дідуган — єдиний дракон у цьому готелі? Ой, соромно ж як… Відчуваю, як рум’янець заливає мені щоки.

— Просто тут дід один намагається вигнати нас із готелю. Ну ось я і… влізла до нього… поговорити… а тут ви… молодий… ось… —  мимрю я.

Він знову нависає наді мною. У ніс б’є гострий, пряний аромат чоловічого одеколону, і я переривчасто вдихаю його, намагаючись зберігати обурений вигляд. У цього чоловіка, що поряд мене, глибокі темно-сині очі. Він не зводить з мене погляду, а я з нього.

— Таких дурнуватих виправдань я ще не чув, — карбує він, не відступаючи. — Вам би присудити премію за рекордний ідіотизм.

— Але це правда! Той дід влаштував скандал із нічого й забажав, аби нас виселили з готелю! — щосили намагаюся достукатися до нього. — Я хотіла поговорити з ним, але мене не пустила охорона!

— І ви залізли сюди?

— Так! Я бачила, як він сюди входив! Ну й вирішила…

Забувши про все, хапаю його за лікоть. Може, він знайомий того старого дракона, раз той приходив до нього в номер? Хоча що спільного може бути в молодого сильного самця з дідуганом, з якого вже лусочки мають сипатися?

Чоловік повільно переводить погляд на мою руку.

— Геть із мого номера! — злісно прошипів крізь зуби. — Доки я сам не спустив вас із балкону! І щоб до вечора навіть духу вашого не було в цьому готелі!

Відчуваю потужну агресивну силу, що йде від нього. Вона обволікає його, відгукуючись у мені. Хочеться пригнутися, схилити голову, впасти на коліна, вже попередньо травмовані під час мого героїчного проникнення до його володінь, і благати про пощаду. Тільки от я не збираюся прогинатися під драконівську дудку. Струснула головою, скидаючи ману й приходячи до тями. Ще чого бракувало! Такому, як він, не відмовляють, не йдуть наперекір, такому взагалі не можна говорити «ні», якщо дороге життя. Це вкорінена з давніх-давен неодмінна покірність перед сильнішим, перед самцем. Якщо хоч слово скажеш проти, то тебе розчавить, як куряче яйце під автомобільним колесом. Але не цього разу. Хвиля гніву захльостує мене. Тільки-но я уявила, як повертаюся на Екстор, у цей сумний сірий світ, не пізнавши й радощів життя, і вся домінантна влада цього дракона, неначе тяжкість мороку, злетіла з мене.