Частина 1

У ресторані голосно грала музика і стояли неймовірні веселощі. Галаслива компанія підприємців зібралася в окремому нижньому залі, щоб відзначити новий 2001 рік. Зображення китайського змія були розвішані по стінах серед святкової мішури, знаменуючи собою прихід Року Змії за східним календарем. Молоді довгоногі дівчата в коротких ошатних сукнях танцювали під популярні попсові мелодії. Кавалери напідпитку з поважним виглядом розвалилися на диванах і з сигарами в зубах вели невимушену бесіду, кидаючи на танцюристок хтиві погляди.

Офіціанти із заздрістю підглядали за натовпом, що веселився, з-за важких штор дверного отвору кухні:

— Чуєш, Зойко, а що це вони всі в чорне вирядилися? Чай не на похороні... — запитала старша за віком офіціантка.

— Та зараз мода така, тьотю Рай, — відповіла їй молодша колега.

— Що це за мода така — на свято в траур одягатися?! — знизала плечима старша.

— Ви не розумієте, — пояснила Зойка, — якщо в чорному, значить крутий!

— А, як на мене, то це погана прикмета. Як би біди не накликали, модники... — глибоко зітхнула тьотя Рая і пішла на кухню.

Їй на зміну підійшов Славік, який працював сомельє. Молодого худорлявого хлопця з модною зачіскою співробітники ресторану жартівливо прозвали "виночерпій". Нова посада тільки недавно з'явилася в штаті, навіяна новою закордонною тенденцією. Славік не проти був попліткувати із Зойкою і перемити всі кісточки багатим гостям, тим паче він давно придивився до дівчини з гарною фігурою та симпатичним обличчям — обслуговувати гостей у ресторані не наймали кого завгодно.

— Бач, як ноги задирають багаті кралі! — зауважила Зойка.

— Від неробства бісяться, — підтримав розмову Славік, — їм-то працювати не треба...

— От і мені б таке життя: лежи на дивані, жуй цукерки та серіали дивись... — заздрісно зітхнула вона. — А тут працюй день і ніч, щоб синочка прогодувати та одягнути...

— Зой, та не заздри ти їм, — заспокоїв її Славік. — Великі гроші — це завжди великі проблеми.

У виночерпія старший брат у лихі 90-ті подався в кримінал, от і відбував тепер строк за вбивство.

 — Ти краще, це... у кіно зі мною підеш у вихідний? — боязко поцікавився він.

— Не до тебе мені, Славку, — серцем відповіла та, відходячи від дверей, — ти й сам-то з голим задом, а мені багатого подавай, щоб так само могла витанцьовувати по шинках, не знаючи горя...

Усім у ресторані було відомо, що Зойка вже «натанцювалася» з кимось, і тепер виховує синочка сама.

— Ось через таких як ти, яким тільки гроші подавай, мій брат і опинився у в'язниці! — крикнув їй навздогін ображений Славік.

У цей час до штори підійшов один із гостей, дуже високий на зріст:

— Гей, хлопче, господиню кликни, — попросив він.

Сомельє поплентався всередину.

За кілька хвилин із дверей вийшла добре одягнена жінка років сорока:

— З Новим роком, Людочко! Шикарний вигляд маєте! — похвалив гість і поцілував їй руку.

— Дякую, Андрюшо, — просяяла та від компліменту, поправляючи зачіску.

— Людочко, я до вас із проханням... — почав гість.

— Для тебе все, що завгодно! — запевнила його господиня ресторану, задираючи голову.

Андрій усміхнувся і сперся рукою об стіну, дивлячись на жінку зверху вниз.

— Хочу забронювати зал на п'яте лютого на ту саму кількість гостей, — продовжив він, — буду свій тридцятирічний ювілей святкувати. Організуєте?

— Навіть не сумнівайся, Андрійку, вважай, що домовилися! — пообіцяла Людмила.

— А з приводу меню моя дружина до Вас за два тижні підійде, і все з нею обговорите, добре?

— Так і зробимо, не вперше! — відповіла жінка, подумки вже прикидаючи прибуток від майбутнього заходу.

Андрій Каріков був постійним і, що важливіше, щедрим клієнтом їхнього закладу. У нього водилися гроші, і він ніколи не скупився ні з вибором страв для своїх гостей, ні з чайовими. Господиня ресторану знала про нього від свого чоловіка тільки те, що Андрій тримав успішний бізнес — він займався шкірою, тобто відшивав модні шкіряні вироби під своєю власною торговою маркою "КАRIKOFF" і мав офіс у центрі міста в престижному районі. Судячи з того, які шикарні вечірки він збирав у їхньому ресторані, справи його йшли відмінно. А таких клієнтів не втрачають! Тому господиня закладу пильно стежила за обслуговуванням його гостей, навіть особисто бувши присутньою в новорічну ніч. Людмила вирушила на кухню перевірити замовлення:

— Фарширована млинцями курка готова? — діловито запитала вона шеф-кухаря.

— Готова, Людмило Львівно! — відповів той. — Зараз ми її красиво оформимо і можна подавати до столу.

— Покваптеся, гості чекають! — кивнула вона головою і пішла до свого кабінету. 

Річ у тім, що фарширована курка була фірмовою стравою цього ресторану, якою господарі дуже пишалися. А сьогодні вона була окрасою програми святкового столу. Її починали готувати за два дні до подачі й начиняли наповненими курячим м'ясом млинцями. Захоплені відгуки відвідувачів ресторану не залишали сумнівів у майстерності шеф-кухаря.

Андрій повернувся до гостей, які проголошували черговий тост за Новий рік, піднімаючи келихи шампанського, що іскрилося в кольорових променях дискотечних ліхтарів: "За щастя й удачу в новому році!"

Андрій приєднався до друзів і, обійнявши свою дружину, відсьорбнув із келиха. Його хворий шлунок тут же відповів на провокацію сильною печією. Каріков прикрив очі й, мабуть, рефлекторно стиснув дружину рукою. Та уважно подивилася на чоловіка:

— Знову болить? — співчутливо запитала вона, помітивши блідість Андрія.

Після рясної різноманітної їжі та випитого алкоголю біль посилився і вже не відпускав. Мабуть, виразка перейшла в період загострення. Як недоречно напередодні поїздки до Стамбула...

— Не зважай на це, Тетяночко, все гаразд, — запевнив він дружину.

Тетяна владно забрала келих із його рук:

— Досить пити, інакше закінчиш новорічну ніч у лікарні зі своєю виразкою, — попер едила вона.