Розділ 25

—  Діти, ви приїхали? —  вигукнула Марія Олександрівна, як тільки Тася з її сином зайшли до будинку. — Дякую, синку, що хоч повідомлення написав. Бо я б хвилювалась за вас. Ну хто так робить, безсоромник?

Вони навіть не переглянулись. Між молодими людьми досі витала недомовленість. 

Євген намагався щось пояснити, але Тася швидко обірвала його спроби. Тому він вирішив, що треба буде поговорити, але пізніше.

— Маріє Олександрівно, я можу піти в кімнату, яку ви мені виділили? Я з вашого дозволу ще декілька днів погостюю у вас, а потім переїду у  квартиру, яку знайду.

Розгублена жінка кивнула, не розуміючи, що це за рішучий настрій їх покинути був у дівчини. Відправляла вона їх з Євгеном у місто у хорошому настрої, а повернулись вони обидва якісь дивні.

— Тай, ми, здається, обговорили щодо квартири, — втомлено потер перенісся Євген, роздратований виставою.

— А мені здається, що після цієї поїздки стало зрозуміло, що залишитись і твоїй квартирі для мене стало неможливим.

Вони грали в переглядки, поки Марія Олександрівна гадала, що ж такого сталось між дітьми, що вони з, як їй здавалось, дружніх відносин перейшли на ворогуючі. І жінка впевнена, що цього разу напартачив точно її син.

Женя в той самий час спіймав дівчину за руку, тим самим зупиняючи її від чергової втечі.

— Давай не будемо все ускладнювати, ми ж дорослі люди, — спокійно її попросив.

— Ми нічого не ускладнюємо, просто я сказала, що сама знайду квартиру і переїду туди. Не у твою. Це моє рішення. 

Жені нічого не залишалось, як відпустити Тасю. Вона ще не до кінця прийняла ситуацію в якій вони опинились. Їй було ніяково, і це зрозуміло, як і те, що дівчина діяла не емоціях. Так, сам чоловік діяв не думаючи. Тая ж тільки-но вийшла з травмуючих відносин. Та що там, вони буквально декілька годин тому її речі зі старої квартири забирали з боєм, а тут він зі своїми поцілунками. Дурень. Не варто було цього робити, але сам чорт його смикнув. Піддався своїм почуттям. Захотів перевірити щось для себе. Перевірив, називається.

Він дасть їй час подумати. Дасть час позлитись. А потім вони поговорять.

— Що тут за крики? — перериваючи незручну для всіх тишу, у будинок зайшов Ярослав з посмішкою на всі тридцять два, або двадцять вісім, хто його там знає, ніхто ж не рахував. 

— Нічого, — відмахнувся Євген. — Тобі не обов’язково бути в курсі всіх подій в будинку, уявляєш?

Чоловік здивовано дивився на брата, а потім поглядом поцікавився у матері, що ж таки сталось. Але бідній жінці самій би розібратись, що трапилось між ними двома.

— Я не знаю, синку, — розгублено прошепотіла вона. — Вчора вони поїхали в місто. Вечері мені Женя написав, що вони в Києві і будуть пізно, або вже рано, як ми бачимо.  А зараз ти й сам все бачив. Хтозна, що там між ними в дорозі сталось. Сподіваюсь, що Женя не образив дівчинку. Піду його розпитаю про все.

— Тоді я беру в оберти Тасю, — він протягнув матері розкриту долоню, аби та стукнула по ній, закріплюючи їхню угоду. — А потім чекаю тебе на кухні, будемо ділитись плітками.

— Іде, — погодилась жінка. 

Ярослав завжди був емпатичним хлопчиком. Навіть коли виріс не перестав таким бути. Він завжди тонко розумів настрій іншої людини. То це було кращим варіантом якщо до дівчини піде саме він. Бо жінці Тася точно не захоче відкритись.

Сина вона знайшла швидко. Він  завжди приходив у гараж, коли його щось турбувало. Втомлений, увесь у своїх думках, навіть кави не випив, не поснідав - одразу сюди прибіг. 

— Синку?

— Не зараз, мам. Не хочу нічого розповідати. Нічого не сталось, не хвилюйся. Я не ображав твою гостю,— роздратовано кинув ганчірку, якою до цього протирав лобове скло чоловік, навіть не дивився на неї. 

Женя злився і на себе, і на дівчину, яка влаштувала виставу на очах у його близьких, хоча у них була можливість поговорити без свідків. Відчував себе ніби під мікроскопом. Та ще і йому доводилось виправдовуватись перед матір’ю. Чого він точно не любив робити. 

— Моя гостя? — хмикнула жінка. — Мені здавалось, що ви потоваришували.

— Потоваришували, але це не змінює того факту, що вона твоя гостя.

— Ти пропонував їй пожити у своїй квартирі? — прийняла той факт, що з Євгеном зараз про його почуття говорити не варто, бо він все одно нічого їй не розповість. Та й не маленький вже. Сам знає, що треба робити. 

Жінка просто мала переконатись у тому, що нічого страшного не сталось.

— Угу, — відвів свій погляд в бік Женя. — Ми забрали її речі від її нареченого. Козел рідкісний, скажу я тобі. І сестричка така, що й ворогів не треба. Тася такий відпір йому дала, молодчинка. Шкода, що дарма лише нерви свої витратила. Взагалі її родина дивна, вона навіть їх навідати не захотіла, бо вони їй не повірили. Мені її шкода стало. Квартира все одно пуста стоїть. А так може хоч набуде людського вигляду. З першого погляду Тая чистюня.

Марія Олександрівна приховала посмішку, яка хотіла з’явитись на її обличчі. Її син так ніжно говорив про дівчину. Видно було, що не все так однозначно було у його відношенні до неї.