Глава 14. Каблучка

Відвертість Мирослави й розсудливість Богдана допомогли зберегти парі стосунки, але неможливо втекти від магічного впливу, який цілком в’ївся у підсвідомість та зрісся з нею. Мирося не могла бути певна, чи не спричинене її безсоння звичайними переживаннями та залишками почуття провини. Вона намагалася знаходити собі якусь справу, тихенько дивилась телевізор у вітальні, але з кожною хвилиною відчувала себе все гірше. Дівчина чула, що деякі люди навмисне змушують себе не спати, аби отримати якісь надзвичайні відчуття зміненої свідомості, але ніяк не могла второпати, чим воно може приваблювати. На третій день її вже хитало, а інформацію вона сприймала й видавала неймовірно повільно.

Богдана відверто почав непокоїти стан його коханої. З Глібом він від того дня не розмовляв й не перетинався – лише іноді бачив того здалеку з іншими партнерами, але виглядав він теж не найкращим чином. Чоловік не знайшов у собі сил для спокійної розмови з колишнім другом, але й сваритися чи поводити себе неадекватно не хотів, тому відкладав навислу справу до останнього. Він лишив каблучку в далекому кутку тумбочки в кабінеті, бо зберігання розлучної прикраси у власному будинку вважав недоречним.

З кожним днем Мирослава ставала більше відлюдною та слабкою, через що Богдан не на жарт почав подумувати повернути їй прокляту каблучку. Нехай вже піде до свого коханця, але хоча б лишиться живою. Чоловікові було важко уявити, як він зможе заснути поруч з Миросею, коли знатиме, що у цей момент вона може цілувати у своїй підсвідомості іншого. Думка про подібне видавалась нестерпною, але чим далі, тим сильніше дівчина лякала його своєю дивною та неоднозначною поведінкою. Мирослава вперто відмовлялась від відвідування лікарів й сама не робила нічого та не прохала жодної допомоги. Здавалося, вона прийняла свій стан як кару за невірність у сновидіннях.

Зранку наступного дня відбувалась нарада, на якій необхідною була присутність Гліба. Чоловік за останні дні дуже схуднув, під очима у нього пролягли сині кола, а сам він ледве тримався на ногах. До завершення наради лишалось менш як десять хвилин, коли Гліб раптом зблід ще більше, почав часто й неглибоко дихати, після чого й зовсім втратив свідомість. Зрозуміло, що нараду екстрено закінчили й викликали лікарів, бо чоловік так й не приходив до тями. Стривожений магічним зв’язком друга та коханої дівчини Богдан почав обривати дзвінками телефон Мирослави, але йому ніхто не відповідав.

– Будь ласка, повідомте мені, що з Глібом, як приїде лікар, – звернувся до помічниці чоловік та попрохав її скасувати усі зустрічі на цей день. Він зірвався з роботи й побіг до свого автомобіля, де завчасно викликав швидку, якій описав симптоми Гліба, до свого будинку й сам поспішив додому, аби вчасно відчинити двері лікарям. Кілька разів чоловік відверто порушив закон, але, на щастя, його ніде не зупинили та йому вдалося швидко дворами дістатися свого будинку.

Почервонілий Богдан вже на поверсі від хвилювань кілька разів впустив на підлогу ключі від квартири. Коли йому все ж вдалося відкрити двері, він лишив їх прочиненими й почав безладно гукати кохану:

– Миросе! Де ти?

На зняття черевиків чоловік не міг собі дозволити виділити ані хвилини. Схвильований Богдан заскочив спочатку на кухню, потім до туалету й ванної кімнати, але знайшов непритомну дівчину лише на підлозі у вітальні. Чоловік хотів би допомогти коханій, але розумів, що своїм незнанням медицини й алгоритму необхідних дій може спричинити лише більше проблем. Тим паче він досі не знав, що ж насправді сталося.

На тумбочці Богдан помітив дві пляшечки з-під снодійного, які миттєво підхопив та поспішив зазирнути до них:

– Миросе, – у розпачі прошепотів чоловік, коли побачив біле дно замість будь-якого вмісту. Йому було важко за мить осягнути – випадково чи зумисне дівчина наковталась снодійних? Хотіла нарешті виспатися чи… позбавити себе життя?

Богдан вже почав шукати в інтернеті на телефоні поради, що робити при передозуванні. Він перевернув дівчину набік й обережно торкнувся зап’ястку. Але не встиг він відчути пульс, коли почув вереск сигналів швидкої допомоги одночасно з дзвінком на мобільний телефон. Богдан вибіг до коридору, аби зустріти лікарів й швидко пояснив їм, що ймовірно могло статися. Коротко згадав про жахливе безсоння й припустив, що дівчина могла ненавмисне випити забагато пігулок. Зрештою, їй не потрібні незрозумілі й необґрунтовані звинувачення у медичній картці. Він передав порожні пляшечки лікарям й, поки ті почали реанімаційні дії, передзвонив помічниці, чиї три пропущені виклики висвітилися на екрані мобільного телефону.

– Так. Я перепрошую, – Богдан хотів вибачитися за те, що не відповідав на дзвінки, але слова дівчини його приголомшили. – Що? Як? – чоловік ледь не впустив телефон й ошелешений опустився на стілець у кутку. Від шоку він навіть забув попрощатися, а просто скинув виклик. Богдан не міг повірити, осягнути, що з кимось з його близьких людей, з якими він спілкувався майже щодня може щось трапитись. Це просто неможливо.

Шокований чоловік не одразу почув слова лікаря, який до нього підійшов. Коли ж йому вдалося зосередитися й усвідомити значення слів, які ледь склалися у речення, то одразу ж захотів розчути їх.

– Ні. Цього не може бути. Не може, – бурмотів собі під ніс Богдан й раптом зірвався до свого рюкзака. – Я знаю, – він копирсався у ньому довгі пів хвилини та розкидував свої речі у всі сторони. – Ось! Я збирався віддати його сьогодні. Вона має надягнути каблучку, – очі чоловіка шалено палали останньою надією. – Все буде добре. Вона просто має надягнути каблучку, – він простягнув прикрасу й продемонстрував її лікарю.