Глава 11. Море

Окрилений подіями надзвичайного вечора Гліб не міг змусити себе припинити посміхатись, навіть коли відчув біль у м’язах обличчя. Втомлений, але безмежно щасливий чоловік повернувся додому та вже за пів години після всіх водних процедур впав на ліжко. Він дивився на блиск чорного каменю у темряві кімнати, яку наповнював тьмяним світлом повний місяць крізь шпаринку у шторах, й дякував долі за такий чарівний подарунок. Яке щастя, що того дня він вирішив зайти саме до того торгового центру, саме до того антикварного магазинчика. Гліб й уявити не міг, як би він зараз порався зі своїми почуттями та стосунками, якби не крапля магії, що так раптово розповзлась по поверхні його буденного життя.

Радісний чоловік зручніше вмостився у ліжку, готовий до нових приємних марень з участю Мирослави, яка з кожним днем виявляє до нього все більше зацікавлення. Гліб вже й не намагався згадати, як саме він опинився разом з Миросею на гойдалці на березі моря, а просто отримував щире задоволення. Коли дівчина черговий раз згадала у своїх розповідях про Богдана, чоловік зопалу подумав, як було б добре, якби Мирослава забула про коханого хоч на короткий час.

Тим часом розмова торкнулась подорожей до теплих країн. Гліб із натхненням розповідав про своє тогорічне відрядження, у якому йому пощастило не тільки плідно попрацювати, а й непогано відпочити. Мирославі одразу ж закортіло поділитися й своїми враженнями від передостанньої відпустки, але раптом у неї виникли певні проблеми у стикуванні фактів.

– Я була на морі та… – дівчина знітилась й задумливо приклала палець до вуст. Вона продовжувала розхитуватися на гойдалці й щось тихо бурмотіти собі під ніс. – Я точно була… З кимось… Я не пам’ятаю.

– То, що там було? – обережно перепитав Гліб, який точно знав, що Мирося їздила тоді з Богданом. Невже йому вдалося змусити її забути про нього?

– Було… добре. Не пам’ятаю, хто ж там був… Але мені було дуже добре. Море, чайки, смачна кукурудза, – Мирослава повернулась до чоловіка обличчям й щиро посміхнулась. Гліб вже хотів розслаблено видихнути через відсутність наслідків реалізації його бажання, але вже за мить він помітив маленькі вологі цівки на щоках дівчини.

– Тобі погано? – чоловік миттєво нахилився до Миросі й вгледівся у вираз її обличчя та нескінченно сумні очі, які переповнював глибокий, захований біль.  

– Що? – здавалося розум й свідомість Мирослави існували окремо від її тіла. Вона щиро здивувалась й навіть вперлась ногами у пісок, аби зупинити рух гойдалки й дізнатися, що саме збентежило її супутника, який видавався з кожною секундою милішим.

– Ти засмучена? – Гліба занепокоїла така розрізненість між поведінкою дівчини та її зовнішнім виглядом.

– Та ні, все добре, – вона ніяково знизала плечима й скосила на Гліба підозрілий погляд.  

– Ти плачеш, – зовсім тихо прошепотів чоловік й відсторонено торкнувся своєї щоки, наче хотів показати, де саме розгледів сльози. Він вже почав підозрювати, у чому саме справа, але до останнього не хотів собі зізнаватись у цьому.

Мирослава недовірливо похитала головою, але все ж провела долонею по щоці. На пальцях лишились солоні краплі.

– Дивно, – вона знизала плечима та потерла долоні одна об одну, аби стерти непрошені краплі. – Ти такий уважний, – вона повернулась до Гліба й розпливлася у м’якій посмішці. Мирослава не помічала, що сльози продовжують текти по щоках й стікати з підборіддя. – Турботливий, добрий, – вона невпевнено поклала свою руку на долоню чоловіка й обережно стиснула пальці.

Здавалося, реалізація мрії Гліба мала б принести йому казкову радість та щастя, але вона здійснилася у настільки спотвореному вигляді, що він не мав сили приховати спустошеність та розчарування. Найкрасивіша та наймиліша дівчина тримала його за руку та дивилась на нього із закоханим обожнюванням та… сльозами в очах. Ні, не такого щастя він бажав.

– Ти, – голос чоловіка став хриплим та видавався чужим, – ти хотіла б стати моєю? – при всій паскудності ситуації він хотів би знати, чи могло б його життя бути інакшим, якби він першим познайомився з Мирославою.

– Так, – Мирося не знайшла більш доречних слів, тому обережно торкнулась руками шиї Гліба та ніжно припала до його губ. Чоловік не знайшов у собі сил обірвати такий бажаний поцілунок, навіть коли відчув солоний присмак сліз.

Залишок сну Гліб та Мирося провели в теплих та міцних обіймах. Чоловік намагався запам’ятати тонкий аромат шовковистого волосся, відчуття ніжних доторків та лагідних поцілунків, які більше ніколи не повторяться. На відміну від усіх попередніх снів, наповнених веселощами та спілкуванням, цей виявився найважчим, бо приніс здійснення мрії, яка найближчим часом мала б зникнути назавжди.

Прокинувся Гліб похмурим та розбитим за десять хвилин до дзвінка будильника. Чоловік вмився, зібрався з думками, зняв перстень та заховав його якомога далі від погляду власних очей. Він вирішив більше ніколи не лізти у стосунки Богдана та Мирослави. Післязавтра пара має поїхати на відпочинок, де Богдан зробить коханій пропозицію, а вона – відповість йому згодою. Вони одружаться й житимуть довго та щасливо. А десь на фоні фотокарток іноді буде проскакувати обличчя Гліба з вимушеною посмішкою. А можливо, й зовсім обірветься спілкування. Якщо у подружньої пари з’являться діти, то Гліб стане останньою людиною, яка буде тривожити їх розум.

Наступні два дні чоловік навіть за появи можливостей випадково перетнутися з Мирославою чи Богданом, вперто уникав зустрічей. Він вирішив зайти до офісу друга, коли той вже поїде у відпустку, та розв’язати нетермінові питання вже з його заступником. Дві ночі пройшли для чоловіка, наче в пеклі. Як Гліб не намагався заснути, які б снодійні він не пив – нічого не допомагало. Чоловік припускав, що подібне може бути пов’язано зі стресом та переживанням, але навіть сам не міг повірити, що виявився настільки сентиментальним.