розділ 1

Таня

Зміни. Це на краще? Неможливо вгадати! Можливо так, а може і ні.

Сьогодні на роботі був складний день. Хоча, ні. Не так! Швидше незвичний, нервовий, новий. Наше підприємство поміняло власників, а разом із ними і директора. Для мене це не було новиною. Я знала коли саме "нас продали", знала скільки часу наш директор просидить в своєму кріслі, і уже пошукала в неті всю інформацію, яка є про наших нових власників.

І ось день "Х" настав. Сьогодні приїхав один з нових співвласників фірми, старе керівництво з честю покинуло своє робоче місце, і в кабінеті мого колишнього шефа засів Плутар Станіслав Вікторович. Котрий зараз збирається перейняти на себе обов'язки директора.

А я що? Я просто секретар. Сьогодні секретар того ж Станіслава Вікторовича. Що можу про нього сказати? В професійному плані – нічого, бо ще не бачила, як він працює. А ось як людина – то він козел. Симпатичний, проте з рогатих.

Висновки зробила після розмови з моєю подругою Аліною. Зацікавилась, чому новий шеф усю ранкову нараду її поглядом пропалював, а потім метушився і сіпався, бо вона одразу не прийшла, коли викликав її до себе. Ось подруга і розкололась, що наш новоспечений директор і є її колишній, який кинув її перед самим від'їздом в Сполучені Штати Америки, розбив їй серце, так ще й гидоти наговорив в кінці такої, що вона ще довго збиралася по частинах. Склеїла своє серце до купи та вибудувала нове життя.

Та Алінка молодець. Сприйняла його появу доволі спокійно. Може і добре, що об'явився. З'явиться у неї можливість втерти носа колишньому. Тим більше, що сьогодні вона зібралася на побачення з нашим спільним приятелем Богданом. Рада за подругу. Щаслива, що старається налагодити своє особисте життя.

Та й мені немає чого сумувати. Щасливо заручена з чоловіком, котрого кохала усе своє свідоме життя. Раніше не могла і мріяти, що Святослав зверне на мене увагу, як на дівчину. Та кілька місяців тому моє життя на любовному фронті кардинально змінило позиції. Із застою вийшло, і почалася гаряча пора. Хоча про що я? Так. По іскрило  певний час, а потім знову почався застій.

Навіть не пам'ятаю, коли вибирались з коханим кудись разом. Аліна радила самій проявити ініціативу та влаштувати романтичний вечір. І я, не буду лукавити, спочатку запалилась цією ідеєю.

Навіть, коли виїхала з роботи, то повернула в сторону ресторану, де влаштований кабінет, в якому працює Свят. Мала гадку зробити йому сюрприз, та запропонувати кудись поїхати відпочити. А потім передумала, чомусь на згадку спали останні наші зустрічі, ініціатором котрих завжди була я.

Бажання провести вечір п'ятниці з чоловіком, котрий і зовсім забув, що у нього є наречена, зникло. На черговому перехресті міняю маршрут. Прямую додому. Зайду в супермаркет, що знаходиться на першому поверсі мого будинку. Накуплю собі солодощів і проведу вечір за переглядом свого улюбленого серіалу. Трохи криміналу мені в поміч.

Та все ж телефоную Святу, щоб не гризти себе сумнівами. Може захоче приєднатися до мене, коли завершить свої справи. Чую в салоні рівномірні гудки набору номера, коли під кінець цю монотонність порушує голос мого чоловіка.

- Привіт, мала! Як справи? – так само рівномірно звучить його голос, як і звуки набору номеру перед тим.

- Привіт, любий! В мене все добре, ось рушила з роботи. Та й думаю, спитаю в тебе, які плани маєш на п'ятничний вечір? Може сходимо куди? – питаю для форми.

Не признаватися ж, що зовсім не розраховую на його компанію. Прикро і сумно. Навіть не знаю, коли саме розвиток наших стосунків звернув не туди.

- Ти ж розумієш в мене зараз така запара з цим відкриттям. Так що сьогодні ніяк. Але, коли ти вже прямуєш до мене, то буду радий провести в твоїй компанії годинку. Трохи відволічусь. – монотонно бубонить мені у відповідь.

І радості від можливості зустрітися зі мною нітрохи не відчуваю і не чую в його голосі.

- Та ні. Турбувати тебе не буду. Працюй. – посміхаюся своїм думкам. Так я й знала.

- Ти образилась? – трохи здивовано запитує Святослав.

- Та ні, ніскілечки. – відказую. Й анітрохи не лукавлю.

Якось байдуже. Можливо сьогодні був занадто насичений день, щоб я ще хвилювалася через холодність Свята, яка для мене вже стала нормою. Дожилася! Здається я привикла, що мене ігнорять.

- А де ти зараз? – вирішив уточнити Вінтоняк.

- Я ж говорила! В авто, прямую додому. – відказую втомленим голосом, маю намір завершувати цю розмову. – Добре, не буду більше тебе відривати від роботи, тим більше, що я за кермом. До зв'язку.

Завершила виклик.

Галочку поставила, зі своєї сторони зробила усе потрібне. Тепер можу спокійно рулювати в сторону дому. Сьогодні мене вже ніхто не потурбує.

Ноти смутку і розчарування ховаю глибоко в собі. Я уже привикла розчаровуватись у своїх сподіваннях. Мабуть, рано чи пізно приходить такий момент, коли просто байдуже, коли звикаєш до такого стану речей, і він тепер вважається нормою.

Проте мій настрій, який і так не був піднесеним, впав нижче плінтуса. Хто знає чи і "криміналісти" мене сьогодні витягнуть з цього дна.

А все так чудово починалось. Мабуть, я від цих стосунків забагато очікувала, тому зараз так багато розчарувань.

Ми ж з Святославом знайомі з дитинства. Він старший за мене на п'ять років. І я пам'ятаю його, як того хлопчика, який завжди мене розважав, поки дорослі були зайняті своїми розмовами. Я завжди сприймала його, як свого друга, бігала за ним хвостиком. І була впевнена, що він так само ставиться до мене.

Правда пізніше, коли Свят уже був підлітком, а я ще малим дівчиськом, тоді вже зрозуміла, що то його батьки змушували Свята з малечею сидіти. А йому зі мною, а тим більше з моєю меншою сестрою, аж ніяк не усміхалося гратися. Швидше всього, що він терпіти не міг ці сімейні гостини. Міг в той час десь з друзями погуляти, на велосипедах поганяти або що.

І приблизно в той час, як Святу було чотирнадцять, а мені дев'ять я вперше відчула, що була йому тягарем. Підслухала його розмову з батьками, де він обурювався, що знову має бавити сопливих дівчат Чумаченко. Тоді вперше на нього образилась. Закрилася в кімнаті і не спускалася до гостей. А що ще можна чекати від сопливої дівчинки Чумаченко?!