Розділ 1. Ранок добрим не буває

— Мількевич?

— Ярослав Вікторович?

Сонно прижмурююся та намагаюся відмахнутися від дивного марення.

От тільки начальства не вистачало мені у власному сні. Ніби на роботі мені його замало.

Втім, відчуваю, як замість пустого повітря рука ляскає по чомусь пружному і явно теплому.

— Мількевич! — роздається злобне гарчання. — Ти що собі дозволяєш?

— А? — сон миттю злітає, і я перелякано розплющую очі.

Начальство.

Особистою персоною.

У моєму ліжку.

Ще й, судячи з виразу обличчя, злий як чорт.

— Ярослав Вікторович? — перелякано сковтую й інстинктивно намагаюся натягти ковдру під саме підборіддя.

До речі. А що ми обидва тут робимо? Ще й…

Заглядаю під ковдру.

Голі.

У всякому раз я так точно.

Знов повертаюся до боса, відкриваю рота, щоб якось виправдатися за ляпас, яким, здається, щойно нагородила власного директора, але різкий спалах та клацання зупиняють мене.

— Боже, який кадр!

Повертаю голову та остаточно переконуюся, що це все сон і я просто досі не прокинулася.

В ногах ліжка стоїть жінка директора.

Угу. А він сам при цьому лежить у самому ліжку.

Зі мною.

Обережно, не повертаючи голови, кошуся на боса, але той, схоже, здивований не менше за мене.

— Марино, — розгублено та гучно сковтуючи, промовляє він. — Це не те, що ти подумала.

— Ні-ні, — задоволено посміхається жінка та робить ще один знімок. — Ні, Яросю, саме те. Ти навіть не уявляєш, наскільки те. Але нічого, мій адвокат тобі це дуже добре доведе.

— Марино, — зчепивши зуби гарчить Ярослав Вікторович.

— Та тутоньки я, — улесливо посміхається жінка, — тутоньки, коханий. До речі, — чи не підскакуючи від задоволення змовницьки продовжує вона. — Я так давно мріяла зробити ще одну річ. Ти навіть не уявляєш, наскільки сильно мені весь час цього хотілося.

Висока, випещена блондинка з ідеальною зачіскою та фігурою швидко ховає телефон у кишеню. Не припиняючи посміхатися, підходить до вікна, відчиняє його й викидає геть купу одягу, яка до того лежала на підвіконні.

І чомусь мені здається, що в тій купі мелькнуло щось, що дуже сильно схоже на мої чоботи. Які я, до речі, тільки вчора купила.

— Мари… — підскакує бос з ліжка, але при цьому ковдра тягнеться за ним, сповзаючи з мене.

Е ні. Я голою красуватись не збираюся.

Встигаю схопити ковдру до того, як вона повністю злітає з мене. Від цього директор раптово зупиняється, ледь не падаючи.

Ой. А сіднички в нього нічо так. Пружненькі.

— Та відпусти ти! — гарчить він вже на мене й знов смикає ковдру.

Та зараз!

Я тут голою бігати не збираюся.

Поки ми смикаємо одне в одного ковдру, жінка боса добігає до дверей та, посилаючи повітряний поцілунок, зникає за ними.

— От сучка, — гарчить Ярослав Вікторович і повертається до мене. — Задоволена? Вона ж і твій одяг викинула.

— Та я-то тут до чого? — намагаюся виправдатися та підтягнути ковдру вище.

І ледь не стягую її з начальства цілком.

Ой. Він же, як і я, повністю голий.

— Віддай ковдру, — гарчить на мене бос і знов смикає її на себе.

— Не можу, — соплю я у відповідь. — Я гола. Повністю.

— Я теж.

— Ну то ваші проблеми.

— Та невже? Мількевич, а ти не забуваєшся, з ким розмовляєш? — зле прижмурюється Ярослав Вікторович і робить крок до ліжка. — Що ти тут взагалі робиш? Ти мене щойно під розлучення підвела.

Очі чоловіка небезпечно темнішають, дихання стає глибоким, а рухи — плавними, наче в хижака.

Ой, мамочко, мене ж зараз порвуть і навіть не помітять.

Що ж робити?

— Звідки, — чоловік робить ще один крок до мене, — ти тут узялася?

— Та як би ж я хоч знала, де це — тут, — наче мале звірятко скиглю у відповідь та намагаюся відсунутись якомога далі, адже чоловік вже поставив на ліжко одне коліно. — Я прокинулася, а тут ви. Може, я й досі сплю, а?

— Та ти тільки й робиш, що спиш! — бос переходить на крик. — Що на роботі, що тут!

ЩО?!

Ну це вже занадто! Цього я точно терпіти не буду.

— Це я сплю? — шиплю на боса наче кішка й намагаюся піднятися.

Правда, через те, що ліжко занадто м’яке, мені це не вдається, тож я лише встаю на коліна.

— Та я пашу у вашому паршивому офісі наче ломова шкапа! Світу білого днями не бачу.