3. Перша цигарка

  Заходити у клас було лячно. На диво мене звільнили від обов'язку розповідати про себе. Богдан Васильович сказав, що я нова учениця, назвав моє ім'я і дозволив сісти, обгрунтовуючи це тим, що якщо хтось із класу захоче познайомитись блище, то він сам зробить перший крок. Такий підхід мені подобається.
 Вільне місце було біля дівчинки із рожевим волоссям, яка щось старанно повторювала. Здається так виглядають заучки. Кожен мій крок супроводжувався зацікавленими поглядами однокласників, що трішки не подобалось. Відчувала себе не зручно, не в своїй тарілці.
 Спопеляла поглядом мене четвірка дівчат. Один із хлопців попросив розтебнути сорочку, щоб познайомитися блище і я спокійно показала фак, щоб мої муки закінчились і мене виставили із класу. Всі почали сміятись із цієї дурної витівки дурнуватого юнака. Вигнали із класу його, а не мене, клас заспокоївся і не звертав уваги, а вчитель мене попросив не звертати уваги.

– Новеньких завжди огортає ареал таємничості і надлишкової уваги. Забий,– дівчина помітила, що мені неприємно ловити погляди на собі. – Я Аліна.
 Тисну протягнуту долоню і відповідаю стандартною фразою, що приємно познайомитись. Чесно кажучи, не знаю що казати далі. Говорити про погоду? Спитати як справи? Для мене знайомство із новими людьми завжди стрес, від якого мозок починає припиняти своє створення адекватних формулювань, особливо, якщо я хочу завести друга. Це так дивно.
 Аліна привітно посміхається і обіцяє після уроку більше розповісти про наш клас. Під час уроку вона заводить дискусію із вчителем на тему різниці європейської та східної філософії,  дуже впевнено опонує за свою точку зору. Увага із мене перемістилась на Аліну і Богдана Васильовича. Хто кого: учениця чи вчитель? Суперечка не закінчувалась до того моменту, поки не продзвенів урок на перерву.
 Вчитель похвалив старанність учениці та поставив їй 12. До мене ніхто не підійшов, аби познайомитись, що мене ані краплі не засмутило. Весь клас розбігся по своїх справах. Я залишилась в класі з Аліною і вчителем, все рівно не знаючи, що мені робити далі і куди йти.

– Йдем в столову і там я привідкрию завісу наших однокласників. Набір досить стандартний, але бридкий. Співчуваю, але новеньких та неавторитетних тут недолюблюють. Краще би ти потрапила в паралельний. Відразу розчарую зараз, щоб ти не розчарувалась потім сама,– мовчки слідую за Аліною довгими шкільними коридорами.
 Столова звичайна. Дві жінки у фартухах і чепчиках наповнюють тарілки порціями гречки, вареної картоплі, вермішелі з різноманіттям салатів, відбивною чи котлетою. Можна придбати і маленьку піцу, що ми з Аліною і зробили. В неї входить всього лиш корж для піци, ковбаса змішана із майонезом і твердим тертим сиром. Не густо, але за 12 гривень досить таки непогано.
 Сідаємо за один із вільних столиків. Людей тут вистачає і в більшості це старшокласники. Аліна стверджує, що для молодших класів окрема столова на першому, що є дивним. Для чого вікова стратифікація, якщо однієї столової може вистачити із головою?

– На останніх партах завжди сидять 4 каралєви-каралєви – Ніка, Ліза і Катя. Дають всім, тусуються на вписках, припцип одягу – відкрити все, що треба і не треба. За бренди й хайп душу бісу продадуть і це не жарти. Катя головна. Стандартний стандарт – зустрічається із найкрутішим бабієм школи Артемом Сисоєвим, якого краще оминати десятою дорогою,– що ж, все гірше, ніж я думала. – Однокласник в якого язик, як помело, і якого вигнали з класу зустрічається із Нікою. Влад Сухоненко – Сухач, блогер і цим все сказано.
 Не встигла я вникнути в слова Аліни, як в столову прийшли каралєви-каралєви. Піца ледь мені через горло не вилізла, коли я побачила Артема в обіймах моєї однокласниці у короткій спідниці. Стоп! Артем Сисоєвий це той придурок? На жаль, він мене побачив і Катя потягнула його до мене з Аліною. Її свита пішла за нею. О ні, будь ласка, давайте без цього. Йому важко від мене відклепатись?

– Артемчик, це Аліса, моя нова однокласниця,– Катя провела рукою по його торсі, контур якого видно навіть через білу сорочку. – Правда ж вона гарненька?
 Артем сів навпроти мене і Катя одразу сіла йому на коліна. Він охопив її талію і вона щось шепнула йому на вухо. Ідилія така, що аж погано. Ніка і Ліза притягнули стільці і сіли теж коло нас. Вони всі були без їжі, що дивно для столової. Питання: навіщо вони сюди прийшли?

– Я б не сказав, що гарненька. Така собі: вдягається як мишка, фарбується як повія,– що ж, такого терпіти моя персона не збирається.
 Мене не винити. Бачить Бог, що навчання в школі не для мене.

– Подивись на свою дівчину і скажи це їй. Хоча ні, стоп, в неї ситуація гірша – комбо і з того, і з того. Аяяй, як же так, Артемчик? В чужих дівчат крізь одяг бачиш, а в своєї те, що вивалюється не помічаєш,– Аліна різко зжала моє коліно, щоб я заткнулась, але вже було пізно.
 Катя хотіла на мене накинутись і почала крити істеричним матом на всю столову, привертаючи зайву увагу. Артем міцно тримав її, єхидно дивлячись на мене. Одного його погляду вистачає для розуміння того, що я нарвалась на неприємності. Аліна намагалась витягти ситуацію із тотальної дупи, просячи мене йти в клас. Було видно по її очах, що вона налякана. Проте, не так просто піти, якщо ти розворушила зміїне кубло.
 Вартувало Аліні встати, щоб піти, як Ліза непомітно підставила їй підніжку. Дівчина падає і на голову викидають недоїджену нею ж піцу. Над цим починають сміятись, від чого мені аж погано робиться. Це ненормально. Тут всі з низьким рівнем айк'ю чи просто забули, що є таке поняття як гуманність?
 Допомогаю Аліні встати і знімаю з її голови піцу. Ми йдемо під голосні насмішки Каті та сміх інших. Це все виглядає бридко. Чую викрики: "ненормальна булімічка", "сміттю недоїдки", "заучки то не люди", "повії ситі спермою". Це адресовано Аліні і мені дивно, що з неї знущаються. Вона дуже крута, розумна, щира і відкрита, приємна у спілкуванні. За що?
 Ще дивує, чому вона мовчала. Ми з нею знайомі не довго, проте в мене склалось враження, що вона не із тих, хто спокійно терпить насмішки. Та і при появі Артема вона побіліла, наче крейда. Невже ця скотиняка тут вина? Що взагалі сталось і з чого це почалось?
 Ми заходимо в туалет. Аліна починає плакати, а я у паніці, бо не знаю як її заспокоїти. Починаю говорити банальні фрази, які не надто допомогають.