Віконце 26. Акорди виноградного листя

Мері прокинулася абсолютно розбитою. По-перше, вона проспала всю ніч у кріслі, по-друге, її мучили здогадки і передчуття неприємностей. Вона подивилася на годинник - шоста ранку. "Усе одно вже не засну, буду збиратися потихеньку", - подумала дівчина і повільно пішла в душ. Привівши себе трохи до ладу і випивши чашку кави, вона відчула себе трохи краще. Раптом пролунав стукіт у двері.
Машинально Мері попрямувала до дверей і відчинила їх. На порозі стояв Рой.
- Ти? - Від несподіванки Мері не знайшла іншого слова.
- Привіт! Що трапилося? - Рой здавався стурбованим.
- Нічого не сталося, я збираюся на роботу.
- Але ти написала мені, щоб я терміново приїхав. І адресу.
- Я нічого не писала, - сказала Мері і простягнула Рою телефон.
- Нічого не розумію, - Рой показав їй свій телефон, де в одному з месенджерів соцмережі було повідомлення від неї. Акаунт явно був її. У тексті повідомлення було прохання про допомогу та адреса готелю.
- Знаєш, я не хочу в цьому розбиратися. Я так втомилася за останні пару тижнів, що немає сил щось з'ясовувати.
Рой бачив, що дівчина була сильно пригнічена, але оскільки вона нічого не розповідала, то він просто запропонував підвезти її на роботу.
Серджіо вже близько години стояв на вулиці біля пекарні, змерз наскрізь і кожні п'ять хвилин дивився на годинник. Телефон у Мері був поза зоною досяжності. Різні думки почали з'являтися в голові. І переважно найтрагічніші - її кудись заманили, її хтось викрав, вона потрапила під машину...
Раптом до пекарні під'їхала знайома машина, з неї вийшов Рой і відчинив двері Мері. Вона як ні в чому не бувало попрямувала до пекарні, вдаючи, що не бачить Серджіо. Рой з посмішкою підійшов до Серджіо і привітався.
- Ти давно тут стоїш?
- Та ні, тільки підійшов, - крізь зуби процідив Серджіо.
- Тут якась чехарда знову відбувається. Ми з Мері вже заплуталися.
- Ви з Мері? - Він запитально подивився на дівчину, яка заходила в пекарню. - І давно ви з Мері розгадуєте цей ребус?
- Тебе це не повинно хвилювати, - сердито сказала Мері й зачинила перед його носом двері.
Рой, який не зрозумів нічого, крім того, що хлопці посварилися, спробував якось розрядити обстановку.
- Давай зайдемо всередину, вип'ємо кави. Я дещо дізнався в археологів. Може, це допоможе розставити все по місцях, - сказав він, заходячи всередину і намагаючись затягнути туди Серджіо.
Мері вже зайшла на кухню і щільно зачинила за собою двері. Було чути, як вона навмисно голосно стукає посудом, вдаючи, що дуже зайнята і не має часу ні з ким розмовляти.
- Ти був із нею вночі? - Прямо запитав Серджіо в Роя.
Рой широко розплющив очі, а потім розсміявся.
- Так ось воно що! Невже ти подумав, що я привіз Мері тому, що провів із нею ніч? Звісно, ні! Мені прийшло повідомлення вранці в соцмережу. Мері просила терміново приїхати. Дивись! - І Рой дав Серджіо телефон.
Той дістав ноутбук і, зробивши кілька дій, повернув комп'ютер до Роя.
- Можеш ввести свій логін і пароль, я постараюся з'ясувати, хто міг заходити до тебе на сторінку.
Рой кілька разів спробував зайти, але не зміг.
- Дивно, лається, каже, що неправильний пароль або логін. Але я його не змінював.
- За тебе це зробив хтось інший. Твою сторінку зламали. І заходили на неї зі знайомої мені IP-адреси... Але що з Мері? Чому вона в такому настрої?
- Я не знаю, вона не захотіла мені розповідати. Але явно ніч у неї була не найкраща.
Серджіо попрямував на кухню і рішуче відчинив двері.
- Мері, не будь дитиною. Що сталося? Ти можеш сказати?
- А ти нічого не хочеш мені пояснити?
- Хочу. Я потрапив у дуже неприємну історію.
- Я знаю, що потрапив. Тільки не впевнена, що історія була такою вже неприємною для тебе.
- Про що ти говориш? Ти можеш нарешті зупинитися? - він схопив її за руку, якою вона шалено била закваску в мисці. - Мері, я ж казав тобі, що ти для мене значиш! Я ніколи не ображу тебе, клянуся. Але, якщо ти не будеш говорити, що трапилося, ми не зможемо ніколи ні про що домовитися. Що відбувається?
- Я бачила, що і хто для тебе значить. Залиш мене, будь ласка! - Мері, намагаючись стримати сльози, накинула пальто і вискочила на вулицю.
"Потрібно заспокоїтися... Так не можна", - так вона хотіла зробити, але почуття не дозволяли їй холоднокровно думати. Вона йшла вулицею і раптом зрозуміла, що змерзла. Чи то від втоми, чи то від нервів. Але було нестерпно холодно. Вона полізла в кишеню за рукавичками і виявила замість них складений удвічі рожевий конверт.
"Там було серце, там є надія". Крім дракончиків у вигляді серця їй більше нічого не спадало на думку.
Аж раптом просто перед нею опинився той самий антикварний магазинчик, у який вони заходили з Серджіо. Вона смикнула ручку, але двері не відчинилися. Усередині горіло світло, але двері були замкнені. Вона смикнула двері сильніше і почула, як зсередини почувся шум.
- Будьте терплячі! - сказав літній антиквар, відчиняючи зсередини двері. - Будьте терплячі, юна леді.
Мері зайшла всередину і відчула тепло затишного старого будинку. Як добре їй тут, тихо, спокійно.
І тут її осінило - будьте терплячі! Цю фразу вони прочитали в останньому посланні.
- Так, я чекав на вас, Мері, - немов читаючи її думки, сказав антиквар. - Якось довго ви мене шукали.
- То ви теж берете участь у цих загадках? - Мері дивилася на нього широко розплющеними очима.
- Деяким чином, - ухильно відповів старий. - Мені потрібно дещо вам розповісти. І, боюся, розмова буде довгою. Зателефонуйте в пекарню, там є кому доглянути за приміщенням?
Мері хотіла взяти телефон, але виявила, що його немає. Мабуть, вискочивши з пекарні, вона забула телефон.
- Може, ви впустили його десь тут? Скажіть номер, я наберу вас.
Мері назвала цифри, але дзвінка не було. Мабуть, він справді залишився на роботі.
Серджіо і Рой у цей час сиділи удвох у пекарні й обговорювали ситуацію, що склалася. Серджіо показав Рою конверт, який виявив у себе в сумці. Покрутивши записку в руках, Рой раптом задумливо сказав:
 - Поля лаванди і виноградники... Адже це місце є недалеко від міста. Візьми-но свій комп'ютер і спробуй ввести в карти ці цифри. Це дуже схоже на координати місцевості.
Дійсно, на карті одразу ж з'явилося місце з цими координатами. Це було дуже близько від міста. У цей час пролунав дзвінок.
- Дивись, Мері забула свій телефон, - сказав Рой.
Серджіо підійшов до столу і подивився на вхідний номер. Невідомий. Але цифри здалися йому знайомими. Після того, як виклик скинули, Рой узяв телефон тільки для того, щоб подивитися ще раз на вхідний номер телефону. На відкритих вкладках він виявив фото. Телефон мало не випав у нього з рук.
- Що за..., - далі пішла низка непристойних виразів.
- Що сталося? - Рой здивовано подивився на Серджіо, який лаявся.
- Я вб'ю її, чесне слово, - вигукнув Серджіо, кидаючи телефон на стіл.
- Е, обережніше, хлопче! Так і телефон можна розбити. Сподіваюся, погрози були не в бік Мері?
Рой узяв слухавку. Фотографії справді були відверті.
- Вона отримала їх учора ввечері. Ти це можеш пояснити?
Серджіо розповів Рою все, що пам'ятав.
- Так, історія... Послухай, я пропоную тобі зараз не займатися з'ясуванням стосунків, а поїхати за адресою, вказаною в записці. Я залишуся тут і дочекаюся Мері. Якщо вийде, я з нею поговорю.
Серджіо подумав і вирішив, що Рой, найімовірніше, має рацію. Виправдовуватися перед Мері йому нема в чому, а пояснювати, що сталося, потрібно буде тоді, коли він з'ясує все сам. І робити це краще в спокійному стані, інакше буде тільки гірше. З цими думками він викликав таксі і вирушив у загадкове місце, де "серед лавандових полів акорди виноградного листя..."