розкіш для короля

Потрібно почати з початку: їхня пара не подобалась нікому, починаючи з рідних та друзів і закінчуючи пресою.

«Вони зовсім не пасують один одному; їхні посмішки - на публіку; черговий розіграш, для привернення уваги! Та він навіть не дивиться на неї, коли вона поруч, видно ж, що його серце зайнято колишньою! Це холодний розрахунок! Однозначно вона його шантажує, щоб по-довше лишатись в центрі уваги!»

 Люди, які народжуються з тими самими золотими ложками в роті, – пусті порцелянові ляльки. Їхнє життя давно розплановане за них самих, такий собі ідеальний пазл, який з кожним новим роком повільно сам складається. Батьки з малку вкладають в ясні голови своїх дітей, що їм потрібно говорити, робити, їсти і навіть кого кохати; батьки контролюють кожен крок, кожен випадковий-не-випадковий погляд, за яким обов’язково слідує чергова стаття, що очолюватиме в буквальному сенсі всі друкарські колонки.

В двадцять років Олівер зрозумів всю тяжкість, тої самої золотої ложки, точніше – корони. Бути єдиним молодим нащадком королівської династії, не легка справа, особливо коли кров в венах кипить а серце бажає палко кохати. Замість довгоочікуваного студентського життя, вечірок, знайомств, в Олівера – фехтування, гра в шахи, їзда на коні, додаткові уроки по етикету та соціології.

Замість побачень, в Олівера ділові зустрічі в присутності батьків, де дівчина скоріше проходить співбесіду, чим просто знайомиться з королівською знаттю. Олівер міг би бунтувати, але тяжкість корони, занадто велика ноша.

В двадцять п’ять Олівер повністю викорінив надію на кохання, романтичні побачення, довгі поцілунки та щирість. Він гордо носить на плечах королівські нашивки-пагони, швидше за всіх скакає на коні, найкращий фехтувальник, в шахах рівних йому немає. Він виправдовує надію своїх батьків, перевершив себе в усьому.

В тридцять Олівер не розглядає жінок як об’єкт бажання, пристрасті, іскорки, котра розпалить всередині нього вогнище, ні, суто партнерські стосунки, де звичайно присутній шлюбний контракт. Оліверу байдуже, яке вона матиме волосся, голос, відіграє роль її походження, яку вона принесе користь. І звичайно здоров’я, щоб мала змогу родити нащадка.

В тридцять два, життя Олівера круто міняється, а точніше  його міняє Даяна, що без знатного походження, з провінції з щирою посмішкою і добрим серцем. Даяна проста в усьому, її не цікавить багатство, влада, не цікавить корона і титул королеви, не цікавить плітки та політичні інтриги. Даяна не хвилюється про скуйовдане волосся на вітрі, запросто босоніж пробіжиться по свіжоскошеній траві і танцюватиме під дощем. Даяна з іншого виміру, справжня, жива, і поцілунки її жаркі. Олівер завжди стримував свій внутрішній буревій, а Даяна навпаки, дозволяє його випускати час від часу, і від цього на душі Олівера стає спокійніше.  

Батьки Олівера не приймають Даяну, пропонують кошти, потім владу, а вкінці від безсилля зовсім взялись за погрози. Нічого не допомогла.

— Я просто хочу її кохати, — промовляє Олівер, дивлячись на батьків, між якими жодного разу не було теплого погляду за все спільне їхнє життя. — Хіба я так багато прошу?

— Для майбутнього правителя, ця розкіш не дана.

— До біса тоді це все, — Олівер не витримує, емоційно жбурнувши дорогу прикрасу, від гнівного удару, облямівка корони злегка зігнулась. — Сенс цього володарювання, якщо поруч немає коханої людини?! Сенс цього існування, привілеїв, багатства, якщо ти приречений страждати?

— Ти маєш обов’язки перед народом! — в батька Олівера це був залізний аргумент. — Кохання зробить тебе слабким королем!

Даяна котра весь цей час мовчала, мовчки вийшла із-за спини свого коханого, взявши до рук зігнуту корону.

— Король який не здатний любити, цікава у вас інтерпретація королівських обов’язків перед вашим же народом. Байдужість, нерозуміння, жадоба, егоїзм, жорстокість – це робить короля слабким, аж ніяк не кохання.

— Як ти смієш втручатись в розмову…

— Невиховане ти дівчисько з провінції, — Даяна не дала закінчити батьку Олівера. — Пробачте, моє виховання не дозволяє мені змовчати. Я покохала його, не знаючи його походження, не відслідковувала його багатство і аж ніяк я ніколи не претендувала на трон поруч з ним. Але я претендую на його серце, бо своє вже віддала.

— І все ж таки ти дійсно забагато базікаєш. Воля ваша, що хочете те й робіть! Не таке ти вже й просте дівчисько з провінції.

Чоловік хмикнув, але більше нічого не  сказав, навіть в такій грубій формі, але все таки дав благословення.

Оліверу сорок, тягар корони більше не давив, а обов’язки не були такими нудними, скоріше навпаки, життя стало світліше, веселіше, і не таке серйозне. В його маєтку на подвір’ї бігають два сина, ледь забавляючи наймолодшу сестричку, що явно випробовувала нерви старших братів. Олівер любить дружину, дітей, свій народ, який дивним чином приймає зовсім не слабкого короля, приймає його королеву, а письменники створюють нові казки з попелюшкою.