Стану твоєю

— До неможливості, все так безглуздо!

Безбарвно зітхає Вадим, погладжуючи рукою праве оголене плече дівчини, яка старанно і невідривно дивиться на екран телефону. Саша періодично рухає великим пальцем лівої руки, для того, щоб перегорнуть чергову фотографію Владислава.

Щасливого Владислава.

Без неї.

Саша прекрасно розуміє іронію в голосі Вадима, біля якого вона поряд лежить, відчуває його дихання на потилиці, в його ліжку і власне квартирі. Їй нема чого заперечити, тому що обставини, що склалися дійсно абсурдні до перелому ребер. Вадим її рятівний круг, а Владислава той, хто кинув її в воду, знаючи заздалегідь, що вона не вміє плавати.

Їй би зараз лежати біля Владислава, його обіймати, нашіптувати безглузді милі речі, цілувати ключиці, разом мріяти про майбутнє. Спільне майбутнє.

Правда, ось Владислав розважався з нею, тому що йому було нудно. Він не будував з Сашою  у відносинах, не намагався її завоювати, заслужити симпатію, або ж банально допомогти.

Вадиму не було нудно.

Вона разом з Вадимом, з ним вона прокидається і засинає, йому готує сніданок, цілує на ніч солодко. Саша  повинна бути закохана у Вадима, тому що, так як він, ніхто її не любив, так як він, ніхто не подбає про неї, не подарує теплі спогади.

— Заблокуй його! — сердито шипить Вадим, перед цим вихопивши з її рук телефон.

Вадиму зараз би фліртувати з дівчатами на право і ліво, нічого їм не обіцяючи, а на ранок забуваючи навіть ім'я, адже ввечері була б нова пасія. Йому б відриватися в клубах, напиваючись до нестями, ставлячи чималі суми в казино, і періодично купуючи розпивати алкоголь, щоб відчути повну невагомість. Йому б зараз на повну насолоджуватися своєю безтурботною молодістю, а не збирати по шматочках розбите серце Саші, Владиславом  його ж найкращим другом.

— Не заздри, — байдуже вимовляє Саша, обертаючись обличчям до Вадима, ніжно закидаючи на нього свою руку. —  Я з тобою.

Він не сперечається Сашою, дійсно поруч, вона з ним. І навіть якщо б хотілося, не зміг би з нею сперечатися, він закохався в неї безвідмовно. Саша ніжно цілує його в шию, видихає гаряче повітря, опалює його шкіру.

— Я твоя, —  відповідає вона йому на німе запитання, і закріплює свої слова ще одним поцілунком.

«Я стану тільки твоєї, правда. Почекай ще трішки!»