Нерозривність

Арсен схожий на нерозривність, що намальований чорно-білими лініями буквально у тебе на серці. Він заборонений плід в саду, що знаходиться під сімома замками, і чомусь у тебе є всі ключі.

Ти прекрасно знаєш його препаскудний характер, погані звички, з якими ти намагалася боротися, адже тобі не подобаються хлопці, що курять і розпивають алкоголь. Арсен суцільне твоє розчарування і набір поганих рис характеру, і приклад, яким хлопцям не варто довіряти.

Арсен любить тебе злити, навіть коли це переходить межі розумного, сідаючи злегка напідпитку за кермо, а ти в сказі, чомусь мчиш до нього на інший кінець міста, розповісти про шкоду алкоголю, як погано сідати в нетверезому стані за кермо. Арсен радіє, від того, що може ось так просто висмикнути тебе з ліжка о другій годині ночі, нехай йому потім і доведеться вислуховувати тригодинну лекцію моралі від тебе.

Арсен ні з ким не зустрічається, просто злегка насолоджується, сліпим обожнюванням, що горить в очах різних дівчат, тебе ж це ой як зачіпає. Тобі складно пояснити, чому зачеплена твоя гордість, варто Арсену затримати погляд довше секунди з незнайомкою.

Ти іноді ловиш себе на думці, що часом зовсім не відчуваєш себе його подругою дитинства, сусідським дівчиськом, яку він люто захищав від хуліганів. Тобі дійсно подобається, коли Арсен закидає на тебе руку, і немов говорить:  дивіться яка в мене гарна... подружка дитинства.

Останні два слова ріжуть слух, і кішки якось в душі неприємно шкребуть. Ти не відразу усвідомлюєш, що означають твої емоції, все спихаючи на безглуздий гормональний збій.

— Настя, що не так? — в якийсь момент Арсен буквально струснув тебе за плечі, намагаючись привести до тями. — Ти мене взагалі слухала? Витаєш десь у хмарах.

Ти дивишся на високого хлопця, що змужнів і покращав буквально в лічені секунди, ти більше не бачиш дрібного хулігана з кучерявих письмом і наївним поглядом.

— Я здається, — тобі важко зізнатися, але розумієш, що немає сенсу далі мовчати. — Дещо відчуваю.

— Що? — Арсен майже не дихає, лише рукою нервово проводить по губах. Його звичка, про яку він навіть не підозрює.

— Щось...

Арсен повільно відпускає твої плечі, дивлячись на тебе з-під лоба, ніби виміряє власний ритм серця. Він і так знає, що ти відчуваєш.

— Я теж це відчуваю.

Ти Арсенова також – нерозривність!