По-чесному

Адже ти собі забрала моє серце,
А я хочу віддати всього себе.
- Олександр Скрипай

— Богдан! — вона чітко вимовляє його ім'я, щоб він нарешті-то почув її. — Що ти робиш? — вона невдоволено хмурить брови, переводячи погляд з чоловічої руки, яка міцно стискає її маленьку тендітну долоню практично у всієї школи на очах.

«Мені не вижити після всього цього!» - швидкоплинно прослизає думка в білявій маківці дівчини, перш ніж вона висмикує руку з чіпкою хватки Богдана.

— Потрібно поговорити! — сердито шипить Богдан, крижаний принц їх школи і головний красень.

Богдан зовсім не звертає уваги на оточуючих, знову бере руку Яни, цього  разу аобережно, немов може поранити або заподіяти їй шкоду. Він не бачить в цьому жесті чогось незвичайного, але серце Яни підскакує до самого горла, гулко б'ється об ребра, розносячи відлуння по всьому організму.

Рука Богдана велика, тепла, і шкіра у нього ніжна, Яні хочеться володіти над-здатністю і зупинити цю мить. Десь залишок здорової логіки кричить на все горло: «Не йди з ним, дурненька!»

Яна чує перешіптування у себе за спиною, і їй це дуже не подобається: «Вони зустрічаються? Чому Богдан тримає її за руку? Хто вона така, щоб триматися з ним за руки? Вона божевільна, якщо думає, що вона йому пара!»

Повернувши за перший зустрічний поворот, де вони ховаються від зайвих очей, Богдан невпевнено відпускає руку Яни. В повітрі застигає тиша, тільки періодичне постукування птиці дзьобом по дереву - стає єдиним джерелом звуку.

Під ногами цілий килим пожовклої листви, вітер ніжно коливає голе віття, а затягнуте сіре небо попереджає про прийдешню грозі. Обстановка не сама романтична.

— Богдан, — першою починає Яна, голос її звучить невпевнено, і вона не наважується дивитися йому в очі. — Якщо я зробила щось не так ...

— Ти це називаєш «щось не так»?! — він запихає руки в кишені, ніби стримує свій гнів. Його обличчя вмить червоніє, — замовкни!

— Але я нічого не...  — Яна нічого не розуміє, але рука Богдана на її губах змушує насправді замовкнути, на кілька секунд навіть забути, як дихати.

Богдан вище на цілих півтори голови, а ще у нього приголомшливі мигдалеподібної форми темно-карі очі, що нагадують шоколад.

— Ти - злодійка! — крізь зціплені зуби буквально сичить хлопець..

Богдан прибирає руку з обличчя дівчини, дивлячись прямо в її блакитні, як небо, очі, немов шукає там відповіді на свої німі запитання. Вона дуже мила, часом наївна, так і не скажеш, що володарка твердого та наполегливого характеру. Він помітив її випадково, півроку тому в спортзалі, коли вона колошматити хлопчиська старший за неї самої за те, що він задирав іншого хлопчиська, слабше і молодше. Друга зустріч відбулася на фестивалі школи, коли вона врізалася в нього в дивному рожевому костюмі плюшевого зайчика. Третій раз він побачив її на даху школи, тоді вона їла сандвіч і крихтами хліба годувала голубів, при цьому голосно плакала, скаржачись на несправедливість шкільних правил.

Їй дуже подобається Богдан, вона не раз помічала його косі поглядати за нею, але хлопець навіть не говорив з нею, а вона не наважувалася першої зробити крок.

— Я не злодійка! — твердо вона заявляє, — нічого не крала в житті!

— А я кажу, злодійка! — знову повторює впевнено Богдан.

Яна застрягла в його голові, куди б він не подивився, скрізь ввижалася вона: то в бібліотеці перед ним забере останню книгу, яка йому потрібна; то сама бігає на шкільному стадіоні, коли досить-таки прохолодно, змушуючи його хвилюватися; то не з'явиться в школу, тому що запізнилася вона на автобус, змусивши його цілий день думати про неї.

— І що ж я тоді вкрала?

— Серце, — тихо вимовляє Богдан, роблячи невпевнено крок назад.

— Що? — вона не розчула відповідь.

— Серце кажу! — він не звик комусь визнаватися в почуттях, він не знає, як правильно це робити. — Ти вкрала моє серце! — голос Богдана наполегливий, він підходить практично впритул, дивлячись на Яну зверхньо. — Ти крадеш мою увагу, спокій, розум, дихання.

 Вкрадене серце Богдана б'ється як божевільне, яке готове в будь-який момент вистрибнути з грудей. Варто було Яні  торкнутися його щоки, як в середині все перевертається, він відчуває, як метелики пурхають між нутрощами. Богдану зриває дах ґрунтовно, коли Яна, ставши на носочки, ледь дотягнувшись до його щоки, ніжно торкається, залишивши слід своїх губ на його шкірі.

— Тоді доведеться тобі віддати своє, щоб було по-чесному.

— По-чесному, — тільки встигає вимовити Богдан, перш ніж накрити губи Яни своїми.