Можеш перестати мене любити?

Сьогодні ти так фальшиво посміхалася, як ніколи в своєму житті, коли твій найкращий друг – Арсен, вітав твоє кохання усього життя – Владислава, з одруженням. Ти і подумати не могла, що обожнюваний з дитячого садку - Владислав, за яким ти тягалася всюди, і всім відмовляла в стосунках, до кінця плекаючи надію, тепер очікує дитину.

Подумати тільки, ти отямитися не встигла, як Владислав віддалився все списуючи на те, що трапилося горе в сім'ї. Ти все розуміла і терпляче чекала, адже втрата рідного брата велике потрясіння. Але раптом у Владислава з'явилася дівчина, незрозуміло звідки і коли власне розпочалися їхні стосунки, і, згодом, таємнича незнайомка стає його дружиною. У тебе в голові не складається логічний ланцюжок головоломки, ти відчуваєш, ніби втратила найголовніший центральний пазл, без якого не виходить загальна картина.

Арсен широко посміхається, голосно вимовляючи тост, а тебе це дратує до тремтіння в пальцях, але ти натягуєш свою фальшиву усмішку, цокаючись з дівчиною Владислава, яка п'є тепер тільки сік, і кожен раз бентежачись від сказаних гучних вітальних слів. Ти в житті не червоніла, бо знала собі ціну, правда Владиславу все ж інколи вдавалося збентежити тебе, тонкими, здавалося, тільки дружніми натяками, що в принципі тримали твої почуття на плаву.

Ти дійсно вірила, що обожнюваний у всіх сенсах Владислав, в якому ти душі не чаяла, прийде до тями і, нарешті, помітить тебе. Ти вірила, що твоїх почуттів вистачить на вас двох, що тобі потрібно трішки, зовсім трішки почекати, адже ось-ось і нарешті Владислав помітить розквітлу квітку рожевої вишні.

Твій бутон дійсно розцвів, неймовірною і витонченою красою, Арсен неодноразово тобі робив компліменти, без приводу і з приводу. Але тобі було не цікава думка інших хлопців, а Владислав  тебе не помічав. Ти була для нього чимось на зразок молодшої сестри, яку треба забрати зі школи й додому провести, а потім з університету, а ще обов'язково бути поруч, коли ти захотіла в клуб. На твоїй пам'яті немає жодного разу, коли б ви втрьох не веселились разом, і не мало значення, в клубі це або на горищі Арсена розпиваючи кока-колу і зустрічаючи світанок, засинаючи, один на одному. Ти вперто чекала Владислава... продовжувала чекати, і зрештою зараз стоїш в його будинку, на балконі й закурюєш чортову сигарету, тому що тебе всю трясе від пережитого.

— Вона отруює тебе!

Владислав з'являється несподівано, ніби виростає з-під ніг, вихоплюючи з твоїх губ тільки що закурену сигарету. Випадкове торкання його пальців до твоїх губ, зайво інтимне, враховуючи обставини: нічне місто в яскравих ліхтарях, сиплються білими пластівцями сніг, легка джазова музика доноситься з квартири навпроти, ледве видний обрис ваших облич.

— Це не менше, ніж робив це ти, — ти гірко посміхаєшся, і все-таки забираєш назад свою сигарету з його рук.

У грудях боляче коле, ребра немов затиснуті в тесаки, тобі до хрускоту кісток прикро й одночасно тобі нема кого звинувачувати у своєму нероздільному коханні, і від цього образа подвоюється.

— Ти жорстока, — вимовляє Влад, дивлячись на тебе прямо, до самих глибин твоїх демонів, перевертаючи їхнє пекло верх дном, яких ти сховала під сімома замками, здавалося б надійно.

— Віддаю перевагу слово – прямолінійна, — тобі страшно хочеться його поцілувати, адже він стоїть буквально за півкроку від тебе, вдихає дим сигарети, який ти навмисне видихаєш йому в обличчя, немов вимірюючи його терпіння.

— Можеш зробити послугу? — він спокійний як ніколи, і тебе цей спокій розриває на частини.

— Попроси Арсена, — кидаєш слова якомога байдуже. — Він краще впорається.

— Тільки ти це зможеш зробити, — його губи буквально на мить скривилися в усмішці, але потім його обличчя знову набуло притаманної йому серйозності. Твоє серце ледь не зупинилося.

— Добре, — ти здаєшся під натиском його погляду.

— Можеш перестати мене любити?

— Я ніколи не любила, — брешеш, і відчуваєш, як випущена сигарета з рук, впала прямо тобі на пальці ніг, обпікаючи шкіру. Ти не змогла стримати сльози, що градом покотилися. — П-пробач, впустила сигарету ... обпеклася... боляче... дуже...

Владислав схиляється перед тобою практично на коліна, перед цим викинувши недопалок.

— Пробач мені... за твій опік.

Ти навіть не підозрювала про події, що трапились в родині Владислава. Ні на йоту не піддавалася сумнівам, що дитина, яку чекав Владислав, не його, і в принципі, дівчина теж не його. Навіть подумати ти не могла, що Владислав пожертвував власним щастям, зв'язавши себе шлюбом з вагітною нареченою брата, яку мати ненавиділа всім серцем, а брат любив.

Ти не здогадувалася, що Владислав тебе палко кохав, кохав до безтями. І можливо коли ти носитимеш під серцем власне дитя, не від Владислава, він прийде тебе привітати, залишивши на твоїй щоці дружній поцілунок, а на вухо прошепоче, слова які тобі вже не потрібні: я кохаю і кохав лише тебе.