— Це коридор для персоналу, — сказала вона. Голос тихий, трохи хрипкий. — Вам сюди не можна.

— Мені можна майже скрізь.

— Не тут.

Він зробив півкроку вперед. Вона не відступила. Він відчув її парфуми, ледь вловимі, ваніль і щось гірке, наче шкірка апельсина. Захотів підняти руку й торкнутися краю маски, просто побачити, що за нею.

— Не треба, — сказала вона. Дуже спокійно. Дуже чітко.

Він міг розтрощити цей клуб одним дзвінком. Міг змусити всіх мовчати. Але ця сила була водночас і його межею: він ніколи не порушував власного слова.

— Добре, — сказав він нарешті. — Правила є правила.

Він відступив убік. Жінка в масці ледь помітно кивнула й пройшла повз, залишивши за собою той самий гіркувато-солодкий запах.