Зі мною і раніше таке траплялося.
У кожному високому і вродливому чоловікові мені ввижається Марат, але зараз...
Якщо це гра свідомості, то вона занадто жорстока.
Підбігаю до сидячого чоловіка, хапаю за плече. Від відчуттів ламає, немов я з головою провалююся в минуле.
Це його тіло. Його рука. Його шкіра, запах, поворот голови.
Ні, я не могла помилитися. Тільки не цього разу, будь ласка...
Але чоловік повертає голову, і на мене дивляться сіро-зелені очі.
Чужі очі. І обличчя чуже. Занадто правильні риси, а не різкі, як у Марата.
— Що з вами, вам погано?
Голос теж не його. Зовсім інший тембр. Нижчий, надсадний.
— Клер, дівчинка вагітна. Вона твого Алекса з кимось сплутала...
Клер презирливо кривить губи.
— Переплутала! Та невже...
Алекса? Це не Марат, це Алекс... Я знову помилилася..