Де закінчується вигадка — і починається доля?

Перо м’яко ковзало по паперу, лишаючи за собою чорні хвилі літер.
Ілона зосереджено схилилася над аркушем. Свіча кидала на стіл тремтливі тіні, а за вікном стукали краплі літнього дощу. Їй було двадцять один. Усе життя — попереду, та вона не мала часу чекати. Її життя давно стало побаченням із болем, очікуванням чуда і спробою втекти.