Тіні минулого і пелюстки орхідей

— Ти граєш зі мною, Елізабет, — прохрипів він, його голос був майже невпізнанним. Він простягнув руку, і його пальці торкнулися її відкритої спини, ковзнувши по шовку сукні. Електричний розряд пробіг між ними.
Вона ледь помітно здригнулася, але не відвернулася.
— А хіба не ти почав цю гру, Вікторе?
Його долоня опустилася нижче, окреслюючи вигин її талії. Її тіло було податливим, немов відповідаючи на його дотик. Він схилився до її вуха, відчуваючи тепло її шкіри.
— Я пам'ятаю кожен твій дотик, — прошепотів він. — Кожен поцілунок. Ти думаєш, це забулося?