171
Анотація до книги "Самотність у родині"
Ми звикли вважати, що самотність — це коли поруч нікого немає.
Та найболючіша самотність народжується тоді, коли поруч є рідна людина, а ти більше не відчуваєш, що тебе бачать, чують і розуміють.
Ця книга — про мовчання, яке поступово замінює щирі розмови. Про відстань, що виникає не між кілометрами, а між серцями. Про біль, який не завжди помітний зовні, але щодня руйнує внутрішній світ.
«Самотність у родині» — це не пошук винних і не збірка готових порад. Це щира розмова про те, чому навіть у найближчих стосунках можна почуватися самотнім, як не втратити себе серед буденності та чи можливо знову відчути справжню близькість.
Можливо, у цих сторінках ви впізнаєте себе. А можливо, вперше зрозумієте, що самотність — це не вирок, а сигнал, який варто почути.
Та найболючіша самотність народжується тоді, коли поруч є рідна людина, а ти більше не відчуваєш, що тебе бачать, чують і розуміють.
Ця книга — про мовчання, яке поступово замінює щирі розмови. Про відстань, що виникає не між кілометрами, а між серцями. Про біль, який не завжди помітний зовні, але щодня руйнує внутрішній світ.
«Самотність у родині» — це не пошук винних і не збірка готових порад. Це щира розмова про те, чому навіть у найближчих стосунках можна почуватися самотнім, як не втратити себе серед буденності та чи можливо знову відчути справжню близькість.
Можливо, у цих сторінках ви впізнаєте себе. А можливо, вперше зрозумієте, що самотність — це не вирок, а сигнал, який варто почути.
нерозділені почуттявтрата себевтрата довіри
Зміст книги: 7 глав
22 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДякую, що піднімаєте такі важливі теми. Під час святкування свого минулого дня народження я усвідомила, що люди, які зібрались на святкування – не знають яка я насправді. Це складно, коли тебе оточують багато людей, але це не має значення, бо в кінцевому підсумку ти все одно самотній. Бажаю вам успіхів та натхнення на не менш важливі історії❤️
Олена Шоста, Мені здається, творчі люди особливо гостро відчувають власні внутрішні зміни. Ми постійно щось переосмислюємо, шукаємо нові сенси, глибше прислухаємося до себе - і, можливо, саме тому одного дня раптом помічаємо, що поруч із деякими людьми вже не відчуваємо того, що було раніше.
Іноді життя створює для нас моменти, які навіть не хочеться називати випробуваннями. Можливо, їх не потрібно перемагати. Достатньо просто прийняти. Десь спробувати щось змінити, десь - відпустити, а десь просто дозволити собі йти далі.
Мабуть поширене явище, особливо зараз.
Почав читати. Мені здається це таке що є в багатьох і це на мою думку дуже важлива тема, пані Наталія!
Natalia Borysova, Завжди будь ласка, Вам, Наталія) Я повністю згоден з Вами. Та поділяю Ваші думки.
Вельми актуально.
Peter Cooper, Дякую за підтримку
Тема зачепила. Однозначно буду читати. Книжка в бібліотеці і лайк вже навіть просто за саму тему. Підписалась.
Аліс Веро, щиро дякую вам за підтримку й натхнення. ❤️ Коли читаєш такі коментарі, приходить особливе відчуття, що та частинка душі, яку вкладаєш у свої книги, стає побаченою й почутою. І саме це додає сміливості, віри в себе та бажання писати далі. Дуже рада нашому знайомству й взаємній підтримці. Натхнення вам, теплих емоцій і книг, які торкаються самого серця )
Книга, яка змушує замислитися. Героям віриш, а їхні емоції відчуваєш разом із ними. Дякую за чудову історію!
Savia, Щиро дякую вам! ❤️ Для мене найбільша цінність - коли історія не просто читається, а торкається душі й залишає після себе думки. Дуже вдячна за ваші теплі слова та емоційний відгук!
Ваша книга майже торнкнулась сердця багатьох людей , багато хто відчуває самотність в повніх хаті ,тому обовязково читатиму .Бажаю вам творчого натхнення і багато читачів ))
Larysa Samoryha, дякую Вам від щирого серця! ❤️ Такі слова надихають писати далі.
героям ще важку дорогу пройти треба, але бажання бачити одне одного по справжньому - безцінне
Alt, Так, шлях у них буде непростий... Але коли є щире бажання зрозуміти й побачити одне одного по-справжньому, це вже дуже багато...
4. Хотілося перефразувати відому фразу, що чужими стають поступово: крок за кроком, слово за словом. І з часом вже не віднайти, де саме було перетнуто ту межу, яка зробила з рідного чужого, яка віддалила. І найскладніше після такого — повернути все назад, і найчастіше виринає думка: а чи потрібно? Адже довіра вже похитнулась, і як раніше ніколи не буде.
Вілена Озерська, Щиро дякую Вам за відвертість. ❤️ Думаю, головне питання справді полягає саме в цьому: а чи потрібно повертатися назад? Мені здається, чекати, що все стане таким, як було, вже не варто. Але якщо обоє готові працювати над собою, вчитися чути одне одного й заново будувати стосунки на повазі, любові, взаєморозумінні та новій довірі, тоді, можливо, можна створити щось нове.... але це дійсно велика праця...
ох, коли руйнуються старі іллюзії про власне життя і стосунки це дуже важко
Cate, Так, іноді дуже важко зрозуміти, де закінчуються наші ілюзії й починається правда. А реальність, на жаль, не завжди така, якою ми мріяли її бачити.
Після того, що було сказано буде важко знову повірити і довіритися.
Вілена Озерська, Згодна з вами... деякі слова залишають набагато глибші рани, ніж здається. Після них справді непросто знову відкрити серце й навчитися довіряти. Та дуже хочеться вірити, що щира любов, чесність і готовність чути одне одного все ж можуть стати першим кроком до відновлення.
Просто мурашки по шкірі від усього, що відбувається. Надзвичайно сильна книга в психологічному плані.
Луиза Будко, ❤️ дякую, що так тонко відчуваєте цю історію разом зі мною...
Розділ 2
Дякую вам за ці емоції та за те, що словами вмієте торкатися самого серця.
Луиза Будко, Щиро дякую Вам за такі теплі слова! ❤️ Для автора немає більшої радості, ніж знати, що історія не просто читається, а відчувається серцем
Розділ 2
Повністю з вами погоджуюся. Коли жінка не відчуває опори й підтримки, вона змушена ставати сильнішою. І що довше ми звикаємо бути сильними, то важче потім знову дозволити собі розслабитися, довіритися й відчути, що більше не потрібно все тримати на власних плечах.
Луиза Будко, ❤️ ех.... так і є .... іноді сила стає не нашим вибором, а звичкою, яка народжується з необхідності все тримати на собі.
Анотація просто чудова, впевнена, книга не менш цікава. Чекаю на оновлення!
Міра Адамович, Дуже дякую ❤️
Правду говорять, що мовчання вбиває сильніше за слова. Іноді потрібно просто кричати про свої бажання. Можливо, це і врятує почуття, які вже охололи.
Вілена Озерська, Дякую Вам за ваші відчуття! ❤️ А часто взагалі ми мовчимо саме про те, про що найбільше хочемо бути почутими, сподіваючись, що близька людина зрозуміє нас без слів. А потім ця тиша поступово перетворюється на відстань. Можливо, справді іноді варто не чекати, а говорити - про свої бажання, почуття, біль і потребу в близькості. Поки двоє ще хочуть почути одне одного, у почуттів залишається шанс.
Вітаю з новинкою) Захоплююча анотація)
Ларія Ковальська, щиро дякую ❤️
Доброго вечора.Вітаю з новинкою.Підписалась,буду рада взаємності.
Кетрін Блейк, доброго вечора, завітала до вас з коментарем, лайками та підпискою
Ви зачепили надзвичайно глибоку тему. «Самотність не завжди виглядає як порожня квартира чи життя без родини. Іноді вона живе там, де є спільний дім, сімейні фотографії, звичні вечері й десятки років разом.»
Саме тому ця історія так боляче й водночас чесно відгукується в серці.
Дякую за ще одну чудову книгу до зали бібліотеки. ❤️
Луиза Будко, Дуже вдячна за вашу підтримку ❤️
цікаво.. обовʼязково прочитаю)
Маргарита Хольська, Щиро дякую ❤️
Правда життя вдягнена в прозу. На жаль, зараз таке зустрічається дуже часто, а під красивою обгорткою сховане те, що болить і про що не можна розказати. Успіху книзі та автору
Вілена Озерська, дякую за вашу чуйність ❤️
дякую за книгу! тема важлива і непроста...
Вень Чжулун, Дуже вдячна за підтримку ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати